• Людина та її справа

На рушнику учительської долі

Ганна КЛІКОВКА.

Фото з сімейного архіву.

Володимир Теофанович Кожухівський із онуком Олександром.

Щасливо продовжує збирати золотий урожай своєї життєвої ниви Володимир Теофанович Кожухівський із села Городецьке, що на Черкащині. Цей рік позначений для нього прекрасною датою — 81-літтям.

УЧИТЕЛЬ Божою милістю, фундатор чудової української педагогічної династії, пан Володимир бадьорий, сповнений сил і мудрості. Він у постійному русі, очолює раду ветеранів села, завжди на виду у людей, кілька поколінь яких вивчив. Пошанований відзнаками «Відмінник народної освіти України», нагороджений медаллю Вернадського як послідовник теорії цього вченого про ноосферу щодо розумного існування на планеті.

Історію життя свого дідуся мені повідав його старший онук Сашко. Скільки розмовляли, стільки й дивувалася, як досконало Олександр знає подробиці з біографії, деталі, як пишається своїм родом, із якою любов’ю він, нині киянин, говорить про край свого дитинства, село Городецьке, про рідну школу, яка водночас була і назавжди залишилася колискою родини.

Володимир Теофанович народився у Бершадському районі на Вінниччині в учительській сім’ї. У 21 рік уже очолював сільгосппідприємство і був на той час наймолодшим головою колгоспу в країні. Ніколи не полишав науки, всотував знання органічно, як повітря. Кмітливому господарю й організатору доручили складну ділянку — він очолив на Черкащині аграрне об’єднання із кількох господарств. Інше крило багатогранної особистості — педагогічне — переважило, тому, закінчивши біологічний факультет Уманського педінституту, подальше життя Володимир Теофанович присвятив школі. Взявши на озброєння вчення Вернадського, дослухаючись до свого серця і керуючись інтуїцією, зайнявся розбудовою, інтелектуальним наповненням Городецького сільського навчального закладу.

Потрапивши в неповторні краї, адже зовсім поруч була уславлена «Софіївка», Кожухівський почав співпрацю з науковцями парку, і невдовзі при школі утворилася «Мала Софіївка». Директор викладав старшокласникам біологію й екологію, уроки відбувалися в єднанні з природою, просто неба, він прищеплював дітям любов до праці, прекрасного, завжди наголошував, що взаємовідносини між людиною та довкіллям мають бути збалансовані та гармонійно розвиватися.

— Такі уроки дідусь проводив і для вчителів, — згадує Олександр. — До нас по досвід приїздили педагоги делегаціями з усієї України. Ходили шкільним освітньо-туристичним маршрутом, їхні позитивні емоції і враження не мали меж. А дивне було на кожному кроці. На території розташована розкішна самшитова алея. Вітамінна ділянка, алея здоров’я, яблуневий сад — скрізь школярі відповідали за певну ділянку роботи, а упродовж навчального року в їдальні гуртом споживали вирощені яблука.

Онук із особливим трепетом розповів про створену дідусем при школі Алею пам’яті, де кожна встановлена зірочка символізувала загиблого у Другій світовій війні воїна, мешканця цих країв. Тут містилася світлина, стислі дані про героя. Територія гарно впорядкована, з квітучими трояндами, тут палахкотіли навесні десять тисяч тюльпанів. Доглядали територію школярі, спілкувалися з ріднею загиблих, і це було мудро й патріотично.

— Нині, на жаль, цей меморіал занепадає, а місцева влада і школа просто пильнують ладу, — розповідає Олександр. — Цю пам’ять, на мою думку, слід зберегти. Згадка про визволителів має передаватися із покоління в покоління.

Родина Кожухівських нагадує потужне дерево з глибоким міцним корінням і пружними молодими вітами, що тягнуться до сонця. Навчала діток мови Ася Миколаївна, дружина Володимира Теофановича, — з нею у парі щасливо живуть уже 60 літ. Син Сергій перейняв від батька естафету, вчителював і деякий час був директором Городецької школи, а його дружина Раїса Володимирівна і зараз вчителює, до її класу лаштується черга задовго до набору першачків. Подружжя виростило трьох синів. Старші — Олександр і Володимир -- закінчили біологічний факультет Уманського педуніверситету, Сергій — політехнічний інститут.

— Ми з братом дуже гарно навчалися у школі, до вишу вступили, як і багато випускників, без іспитів, бо наша школа була філією МАН Уманського педінституту, — каже Олександр. — Освіту давали настільки ґрунтовну, що старшокласники були сповна підготовленими до студентства, могли самостійно проводити наукову роботу. І так тривало впродовж 10 років. За співпраці з лабораторією екології та освіти Уманського педуніверситету відбувалися спільні експедиції викладачів, студентів і учнів. Я також захоплювався дослідницькою роботою. З дев’ятого класу займався гідроекологією, ми досліджували екологічний стан річки Уманка, яка несе води вздовж усього Уманського району і впадає в Ятрань…

Онуки подарували дідусеві з бабусею п’ятьох правнуків, найменша — Соломійка — прийшла на світ зовсім недавно.

Росте, міцніє дерево роду. І не буде йому переводу, бо родина сповідує національні традиції, шанує звичаї. Володимир Теофанович Кожухівський знає таємницю золотої осені життя. Виховай хорошого сина, він своєю чергою — так само свого… І далі пустить гілочки це дерево, вони розквітнуть, нагородять розкішними плодами — і матимеш на старість втіху і радість, що прийшов у цей світ недаремно.

Редакція вітає освітян з їхнім професійним святом, яке цього року припадає на 3 жовтня. Здоров’я, наснаги, оптимізму та всіляких гараздів. Дякуємо за вашу працю!