• Від Шамоні-1924 до Пекіна-2022

Олімпіада за американськими правилами

Микола МОТОРНИЙ.

Організатори Олімпіади наполягли, щоб ковзанярі з усього світу змагалися за усталеними в Америці правилами

АМЕРИКАНЦІ серйозно готувалися до подання заявки на проведення третіх зимових Олімпійських ігор. 1928-го група фахівців США відвідала французьке місто Шамоні, де відбулась перша Біла Олімпіада, кілька швейцарських курортних містечок, які претендували свого часу на право стати містом — організатором зимових Ігор, і завершили вояж в Санкт-Моріці — столиці других зимових Олімпійських ігор.

За підсумками поїздки був складений детальний аналітичний звіт, на основі якого члени ради директорів Торгової палати США і члени Національного олімпійського оргкомітету ухвалили рішення про початок підготовки до Ігор у Лейк-Плесіді. В цьому місті вже були льодові майданчики та трамплін.

10 квітня 1929 року МОК офіційно оголосив Лейк-Плесід столицею третіх зимових Олімпійських ігор. За попередніми підрахунками, на її підготовку і проведення був потрібний один мільйон 50 тисяч доларів. Однак американці, відомі своєю практичністю і підприємливістю, утисли кошторис до 375 тисяч. Попри критику через таку економію місто зустріло олімпійців у повній бойовій готовності.

Четвертого лютого 1932 року о 10-й годині ранку відбулася урочиста церемонія відкриття зимової Олімпіади-1932. Олімпійський стадіон виблискував на сонці ідеальним льодовим покриттям 400 метрових доріжок. Емблема Олімпіади «Сніжинка», виконана з криги, додавала казкового шарму. З урочистою промовою виступив губернатор штату Нью-Йорк, майбутній президент США Франклін Делано Рузвельт.

Упродовж 4-15 лютого було розіграно 14 комплектів нагород із 7 видів спорту (бобслей, лижні гонки і двоборство, ковзанярський спорт, хокей, фігурне катання та стрибки з трампліна). Олімпійська програма змагань зазнала деяких змін: із неї вилучили скелетон, а керлінг замінили на змагання військових патрулів.

Були побоювання, що спортсмени з багатьох європейських країн не зможуть прибути на змагання: у світі панувала Велика депресія, у них просто не було грошей, щоб перетнути океан. Так і сталося. Всього на Ігри приїхало 252 спортсмени (із них 21 жінка) із 17 країн світу. Майже половина учасників — представники збірних Канади і США. Деякі країни Європи обмежилися нечисленними делегаціями. Зокрема, за Фінляндію виступало сім спортсменів, а за Швецію — 12.

Та спортивних пристрастей не бракувало! Значна частина медалей осіла в скарбничці господарів. Так, усе «золото» із ковзанярського спорту дісталося спортсменам США. Двійку і четвірку в бобслеї також виграли спортсмени зі США.

У хокейному турнірі участь брали всього чотири команди — Німеччина, США, Канада і Польща. Матчі вперше тривали в критому льодовому палаці. Перемогу святкували канадці. Це було їхнє четверте олімпійське «золото», хоча зимових Олімпіад було всього три. Справа в тому, що 1920 року збірна Канади здобула перемогу в рамках літніх Ігор в Антверпені. Лижні гонки відбувалися у складних умовах: погода була тепла і дощова. Усі 12 нагород дісталися скандинавам. Норвезькі лижники повезли додому сім медалей, шведи — дві, фіни — три.

Не зміг виграти своєї четвертої медалі вищого ґатунку шведський фігурист Гілліс Графстрем. Після довільної програми він пошкодив коліно, чемпіоном став австрієць Карл Шефер. У жіночому фігурному катанні перемога олімпійської чемпіонки минулих Ігор норвежки Соні Хені була очікуваною. У парному катанні переміг французький дует Андреа і П’єр Брюне. Це було також їхнє друге олімпійське «золото».

Американець Едді Еган став єдиним за історію олімпійських змагань спортсменом, який завоював олімпійське «золото» як на літній, так і на зимовій Олімпіаді: 1920-го він став олімпійським чемпіоном, як боксер легкої ваги, а 1932-го — як член четвірки бобслеїстів.

Неофіційний командний залік очолила збірна США, на другому місці посіла Норвегія, третє було у канадців.

Не обійшлося й без скандалів. Організатори наполягли, щоб ковзанярі з усього світу змагалися за усталеними в Америці правилами. Результатом стала абсолютна перемога американських спортсменів із цього виду спорту. Вже через кілька днів після Олімпіади на головному стадіоні Лейк-Плесіда відбувся чемпіонат світу з ковзанярського спорту. Тепер уже згідно з міжнародними правилами. Підсумок — спортсменів зі США взагалі не було серед призерів.

У змаганнях двійок після першої спроби лідирували швейцарські бобслеїсти. І тут американські брати Х’юберт і Кертіс Стівенси (на фото) почали гріти сани і полози. У наступних спробах вони легко випереджали конкурентів, покращували рекорд траси і в підсумку перемогли.

Світова преса писала, що такими своїми правилами-хитрощами «американці мало не вбили саму ідею організації зимових Олімпіад».

Бобслей був найпопулярнішим на Олімпіаді-1932 — змагання четвірок подивилися 14 тисяч глядачів. Бобслейна траса «з’їла» майже увесь олімпійський бюджет — вона обійшлася організаторам у 243 тисячі доларів. Будували її зі скандалом. У штаті Нью-Йорк діяв закон, що забороняв вирубувати дерева гірського хребта Адірондак, а щоб прокласти трасу, потрібно було знищити щонайменше 2500 дерев. Попри численні протести громадян влада вирубування все-таки дозволила. Для згладжування негативної реакції голова оргкомітету Ігор віддав під трасу власну земельну ділянку, щоб не чіпати державної землі.

Виступав у Лейк-Плесіді й американський ковзаняр українського походження Валентин Білас. Він був переможцем чемпіонату світу у Детройті 1926 року, а 1929-го встановив світовий рекорд на дистанції дві милі. Білас брав участь у двох попередніх олімпіадах, 1932-го був п’ятим на дистанції 10 000 м. Невдовзі після змагань Валентин потрапив у автотрощу, йому ампутували ногу. Але спортсмен не втратив сили духу — з протезом продовжував кататися на ковзанах, тренував молодих спортсменів. Його ім’я сьогодні носить льодовий палац у місті Ютіка, штат Нью-Йорк.