• Точка зору

Чому зловтіха перемагає

Андрій ЛЮБКА,

письменник.

Не буду приховувати: новину про запуск процедури відставки голови Верховної Ради Дмитра Разумкова я зустрів не без того різновиду радості, який називають зловтіхою. Мабуть, з етичної точки зору неправильно радіти чужим невдачам і проблемам, але ще з часу виборчої кампанії 2019 року пан Разумков викликав у мене особливе роздратування.

ЯКЩО пригадуєте, саме Разумков тоді був гостем ключових ефірів, на яких фактично виконував роль кандидата в президенти, оскільки Зеленський у той час ходити на інтерв’ю побоювався. Або ж його ховала власна команда, бо знала, що Зеленський може наговорити такого, що гай зашумить. Зрештою, тепер про це знає вже вся країна, але два роки тому, напередодні виборів, нам доводилося слухати саме Разумкова. А той на ефірах поводився самовпевнено, цинічно і навіть чванливо, наче хотів усім продемонструвати свою зверхність.

Але мене особисто Разумков дратував не зверхністю, а своїм розумом. Було видно, особливо на тлі самого Зеленського і його «команди», що це чоловік підкований, освічений, розумний, хитрий, досвідчений і навіть мудрий. Хоча це й не мудрість філософа, йдеться радше про хижий розум того типу, який ми бачимо на прикладі Медведчука чи Литвина. Словом, моя претензія зводилася до того, що Разумков на відміну від свити Зеленського чудово бачив і розумів, кого він веде до влади. Він бачив, який непрофесіоналізм і банальна глупота рвуться до престолу, але для нього це не було проблемою. Аякже, бо закономірно вважав себе розумнішим і вірив, що зможе майстерно керувати новим президентом і його оточенням. За це отримав друге крісло в державі, але вже через два роки воно під ним захиталося.

Спрацювала, либонь, стара совєтська схема «я начальник — ти дурень», коли шефу просто не хочеться бачити навколо розумніших за себе людей, їхній інтелект його ображає і дошкуляє манії величі. У такій ситуації кожне криве слово чи навіть тінь незгоди з геніальною думкою лідера провокує конфлікти й звинувачення у зраді. Біля умовного Брежнєва можуть вижити тільки ті чиновники, що хвалитимуть його мудрість на всі лади. Культ особи, він такий: збирає навколо себе лише підлабузників і примітивів.

Хоча цілком імовірною видається й інша версія, що напрошується сама собою: команда Зеленського вирішила створити видимість нової опозиції. Посваритися публічно, щоб частина розчарованих у правлінні Єрмака й Зеленського знайшла собі нову політичну гавань — голосувала за майбутню партію Разумкова. Стримано проросійську, яка збиратиме голоси на Сході й Півдні, адже рейтинги Зеленського там давно падають. Така керована з Банкової опозиція буде дуже зручною, позаяк зупинить перетікання симпатій до справді опозиційних партій.

Можливо, «революція» поїдає останнього зі своїх героїв, адже Разумков є останнім з обойми старої «команди Зеленського»; або ж «Квартал 95» цією відставкою знімає нову серію свого політичного серіалу, формуючи тим самим ілюзію про нову опозицію. Чесно кажучи, мені байдуже, бо ігри Зеленського та його свити набридли — всі ці постріли в машини, терористи в автобусах та інший «екшн» уже не вражають. І тому мимоволі тішуся, коли бачу кожну нову тріщинку в кораблі «зеленої» влади. Хоч саме ця тріщина, можливо, й не дуже корисна для держави, адже в разі імпічменту Зеленського за державну зраду саме спікер парламенту став би в.о. президента, тому в кріслі спікера доцільно мати розумну людину. Але нічого не можу з собою вдіяти — зловтіха перемагає…