Молодість буяла й надихала

Микола ЮРЧИШИН.

Київська область.

Фото автора.

Вони познайомилися далекого 1958 року. А в грудні 1961-го його призвали в армію. Три роки чекало дівча коханого, щоб потім, одружившись, твердо і впевнено разом крокувати по життю. Мова про подружжя із села Велика Каратуль Переяслав-Хмельницького (тепер уже Бориспільського) району Київщини, яке нещодавно відсвяткувало 56-річчя спільного життя. Отже, знайомтесь: Андрій Андрійович та Софія Григорівна Сороки.

СКЛАДНІ випробування випали на долю цього подружжя. Мати Андрія Катерина Парфенівна вийшла заміж у лютому 1941-го за молодого красеня Андрія Сороку. В квітні його призвали до армії, а у вересні чоловік загинув неподалік Смоленська у складі резервного фронту. В листопаді у Катерини в окупованій гітлерівцями Великій Каратулі народився син. Назвали його на честь батька Андрієм. Матері тоді виповнилося неповних 18 годочків. Так і залишилася вдовою до кінця свого життя.

Андрій із відзнакою закінчив семирічку. Пішов до восьмого класу в Переяслав-Хмельницький, за 15 кілометрів од домівки. Добирався велосипедом. Та з настанням холодів довелося полишити школу і почати трудову діяльність у колгоспі. Два роки волами підвозив корми, виконував інші сільськогосподарські роботи.

Від батька Андрієві передався чудовий каліграфічний почерк. Тому після армії його залюбки взяли обліковцем рільничої бригади, доручили випускати стінгазету. Згодом Андрій вирішив здобути фах тракториста. Тут приваблював економічний бік медалі: всім на трудодень нараховували 20 копійок, а механізаторам аж цілих 80. Закінчив із відзнакою училище механізації, проте втілити в життя задум не зовсім вдалося. Вийшло так, що трактористів багато, а тракторів мало. Рік працювати на маленькому хирлявенькому тракторцеві, повсякчас ремонтувати його набридло. Тож пішов учитися до Ірпінського сільськогосподарського технікуму бухгалтерського обліку, котрий закінчив на відмінно. Працював на посадах головного бухгалтера, 14 років — заступником голови колгоспу. Андрій Андрійович тішиться, що саме його свого часу призначили відповідальним за газифікацію і він успішно впорався з цим завданням. А ще завдяки Андрієві Андрійовичу при розпаюванні колгоспу не було роздерибанено складських і фермських приміщень. Згодом прийшов інвестор, який за паї заплатив людям добрячу суму.

Софія Григорівна Сорока вносить до кімнати армійський портрет Андрія: вона чекала свого коханого цілих три роки

Не жаліла доля і її в юності. Після сьомого класу босою по стерні носила косарям воду. основний трудовий стаж Софія Григорівна заробила біля колгоспних телят. Вирощувала їх від народження до дорослого віку. Нікому більше не довіряла, боролася за стовідсоткове збереження поголів’я. Тридцять п’ять років віддала цій роботі. Якщо хтось запитає про вихідні, то їх у цієї жінки практично не було.

Але було в житті й багато радісних моментів. Серед таких народження дітей: Любові, Миколи та Ольги.

...Дідусь Андрій щиро пригортає бабусю Софію до себе. І ніжно-ніжно цілує. Так, як колись — у далекій, але незабутній юності.