• З приводу

Дніпро, Україна, — Х’юстон, США

Олена КОЩЕНКО.

Державне підприємство «Південний машинобудівний завод» у рамках контракту з американсько-українською компанією Firefly Aerospace відправило замовникові повнорозмірний габаритно-стикувальний макет першого ступеня ракети-носія середнього класу «Бета» (Firefly Beta).

«ТРАНСПОРТУВАННЯ макета здійснюється автотранспортом до морського порту Чорноморськ, звідки шлях вантажу проляже до порту Х’юстон, США, у Космічний центр НАСА імені Ліндона Джонсона», — повідомила пресслужба «Південмашу», опублікувавши репортажні світлини.

Вже не перший рік приватний американський виробник з українським співзасновником — Firefly Aerospace — працює у зв’язці з дніпровськими ракетобудівниками. Зокрема, 2019 року компанія запропонувала керівництву «Південмашу» розглянути можливість серійного виробництва та постачання широкої номенклатури деталей для іншої ракети-носія легкого типу — Alpha, для чого було підписано контракт на суму близько 15 млн доларів. Запуск із космодрому НАСА перших ракет з українськими комплектуючими анонсований на кінець цього року. Також 11 серпня 2020-го у США здійснено успішний запуск ракети-носія Antares, основну частину першого ступеня якої також спроєктували і виготовили фахівці КБ «Південне» і ДП «Південмаш»…

Загалом за роки незалежності з участю вітчизняних науково-виробничих підприємств було запущено на орбіту вже більш як півтори сотні ракет-носіїв. Але у цих, безперечно, приємних новин є гіркуватий присмак. Адже іще не так давно Україна і сама входила у п’ятірку провідних космічних держав світу, яким вдалося мобілізувати свої науково-технічні, людські й політичні ресурси, щоб зробити прорив у космос. На нас рівнялися, на наші технології полювали інші держави.

На жаль, сьогодні все це в минулому. Ми опинилися далеко позаду не лише Японії з її майже фантастичними програмами, які стосуються Місяця й астероїдів, що змушена через післявоєнні домовленості обмежувати власний аерокосмічний потенціал, а й таких країн, як Індія та Іран. Між іншим, останній створив космічне агентство ще 2004 року й уже може похвалитись успішним виведенням на орбіту кількох власних супутників. Тоді як українську космічну програму було згорнуто на довгі роки.

Все це призвело до того, що сьогодні, на 31-му році незалежності, Україна не має жодного свого супутника. Ще 2011-го в рамках реалізації Загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми на 2008-2012 роки на орбіту вивели національний супутник дистанційного зондування Землі «Січ-2», який надавав інформацію, зокрема, і безпековим відомствам України. Але він припинив роботу, оскільки минув термін придатності його обладнання і воно вийшло з ладу. Підготовка до виведення на орбіту нового космічного апарата «Січ-2-1» затягнулася на роки.

Однією з причин занепаду галузі фахівці називають відсутність загальної стратегії розвитку космічної діяльності. Нищівного удару по космічних проєктах України завдала і російська збройна агресія у 2014-му. Крім захоплених об’єктів, виникла непроста проблема імпортозаміщення. Скажімо, відійшла в історію справа комерційної модернізації надпотужної ракети «Сатана» в цивільну ракету-носій «Дніпро» — всі ракети залишилися в РФ.

Торік у листопаді Державне космічне агентство України констатувало безпрецедентне падіння виробництва — фактично вполовину. Таку цифру наводить директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак у своїй розвідці «Український космос. Чи є перспективи?», опублікованій в інтернет-виданні LB.ua.

Попри все експерт сподівається на розвиток цієї царини: «У січні 2021-го Кабмін уже затвердив концепцію загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми України на 2021-2025 роки. Загальний обсяг її фінансування становить 30 млрд грн, із яких 15 млрд гривень має надійти з держбюджету. Фахівці галузі небезпідставно вважають, що ухвалена концепція для Укркосмосу є першим кроком до фактично порятунку високотехнологічного сегмента вітчизняного машинобудування. Заплановано на основі концепції в стислі терміни завершити розробку та нормативне затвердження Державної програми розвитку ракетно-космічного комплексу України».

Можливо, хоч тепер для українського супутника «Січ-2-1» та інших іміджевих національних космічних програм нарешті зажевріла надія.