Азартні ігри

Надія М’ЯСТКІВСЬКА, психолог.

На думку деяких дорослих, ознайомлення з азартними іграми в ранньому віці не найліпшим чином позначається на розвитку дитини. Мовляв, подорослішавши, такі діти серйозно ними захоплюються. Проте психологи вважають у такому разі визначальними ті чи інші особистісні якості, а не те, грала людина, скажімо, в карти, коли була мала, чи ні.

РЕАЛЬНИМ чинником ризику для потенційного гравця є його особистісна незрілість. Така людина не вміє, коли потрібно, сказати «ні» собі та іншим, не передбачує далеких наслідків своїх вчинків і не бажає за них відповідати.

Ось думка з цього приводу більшості сучасних дитячих психологів у дуже стислому викладі. Беручи участь у сімейних іграх «із підмоченою репутацією», малюк нічим не ризикує. Навпаки, більшість таких ігор тренує пам’ять та інтелект. Дитина вчиться «тримати удар» у разі програшу, а ставши переможцем, не гнути кирпу (за умови, що дорослі не грають у піддавки). І — найголовніше: у дитини формується правильне ставлення до такого роду ігор, як до розваги, котра збирає за одним столом близьких людей. До того ж на батьківському прикладі малюк засвоїть цінність чесного виграшу і не піддасться спокусі стати шулером.

Якщо дитина, на ваш погляд, занадто бурхливо реагує на виграші та програші, не хвилюйтеся — це не більш ніж вияв її темпераменту. Саме так вона реагуватиме на всі поразки та перемоги, які чекають на неї у дорослому житті. Не варто підозрювати, що за дитячою емоційністю неодмінно ховається згубний потяг до азартних ігор.

До речі, в деяких країнах (зокрема в ряді штатів США) гри в карти (переважно у покер) навчають у середній школі. Добре це чи погано? Нехай відповіддю буде анекдот.

Розмовляють дві приятельки:

— Ну як там твій новий зять?

— Ой, лихо та й годі! Зовсім не вміє грати в карти...

— Так це ж добре!

— Що тут доброго? Він не вміє, але грає!..