• Гаряча тема

Привид великої війни

Михайло ГУБАШ.

Майже місяць тому в західних ЗМІ з посиланням на не названих представників спецслужб з’явилась інформація, що Росія готується до повномасштабного військового вторгнення в Україну…

ВТІМ, тоді все обійшлося без паніки: у Головному управлінні розвідки (ГУР) Міноборони не те що спростували тривожні повідомлення, а просто заявили, мовляв, уважно стежать за переміщеннями російських військ і нічого підозрілого й тривожного не бачать. Не кажучи вже про воєнну навалу з боку країни-агресора. А секретар Ради національної безпеки і оборони Олексій Данілов взагалі заперечив дані західних медіа про нарощування кількості російських військ біля меж України. «Йде свідома дезінформація всього суспільства. Скажімо так — те, що вони там пишуть, не відповідає дійсності... Це дезінформація, і нам не зрозуміло, для чого вони це роблять…», — сказав Данілов у коментарі для «Радіо Свобода».

Тож народ заспокоївся. Тільки дивувався, чому це Україна виступила не в унісон, як раніше, зі своїми західними партнерами і союзниками. Чому таке сталося? Звідки дисонанс у заявах, адже наше ГУР разом із РНБО фактично спростувало дані західних спецслужб!

Одразу виникла підозра, що Україну просто проігнорували і не попередили про дійсний стан речей або ж про черговий хід у політичному протистоянні з РФ. Питання тільки в тому, зробили це із заміром чи несвідомо, сподіваючись на вже традиційний український «одобрямс»? Не домовилися наперед чи взагалі вважали не вартим поставити до відома якихось там українців?

Проте за три тижні «помилку» було виправлено. 21 листопада начальник Головного управління розвідки Кирило Буданов заявив в інтерв’ю західному виданню, що Росія зосередила понад 92 тисячі військовослужбовців біля кордонів України та не виключив імовірності її нападу, який може розпочатися наприкінці січня — на початку лютого 2022 року.

От після цього серед широких верств населення й почала наростати тривога стосовно початку великої війни з Росією. Тоді ж Данілов на зустрічі з американськими сенаторами також визнав, що ймовірність нападу є високою, але припустив: РФ підвищує ставки напередодні перемовин.

Яких і з ким, не уточнив. Але зрозуміло, що йшлося про нову зустріч Байдена з Путіним, адже їхні червневі домовленості дали збій. Новий саміт двох лідерів хочуть провести наприкінці поточного року чи на почату наступного. Ось як секретар РНБО у четвер, 25 листопада, висловився щодо ймовірних результатів і наслідків для України цього саміту: «Чи готова Україна? Так. Чи буде війна? На сьогодні це питання відкрите, і ми маємо до цього бути готовими, і готувалися досить довго. Для нас це не було несподіванкою… У Путіна велике бажання сісти за переговорний стіл із Байденом, бажано цього року, і домовитися про те, що він тут пануватиме… Що буде, якщо вони не домовляться? Які будуть дії Путіна, важко сказати».

Як же у Данілова все чітко, зрозуміло, впевнено (це сарказм, якщо хто не збагнув).

А ось як про ситуацію висловився представник «старої» когорти українських дипломатів міністр закордонних справ України у 2007-2009 рр. Володимир Огризко: «У Путіна хвороба імперськості, і вона його «лупить», вибачте, щоразу сильніше і сильніше. Ця імперськість вимагає для себе почуття величі. А щоб ти був великим, треба хоча б раз на пів року сидіти навпроти американського президента Джо Байдена чи навпроти когось іншого з таким статусом і «вирішувати долю світу». У квітні був спалах цієї хвороби, і Байден зреагував. Зараз ми спостерігаємо другий спалах — прийшов час осіннього загострення, і йому треба терміново знову сісти з Байденом і обговорити, «а що ж ми будемо робити в цьому світі і як ми будемо ним керувати». Це повторення історії, що була у квітні».

Мається на увазі стягування Росією військ до українських кордонів у березні-квітні цього року, що завершилося зустріччю Путіна та Байдена у Женеві. Саме після цієї зустрічі РФ почала відводити війська од наших кордонів. Нічого нового: Кремль діє за старими шаблонами, які, проте, дають результат. Як вважає Огризко, «один зі стовпів російської зовнішньої політики — це блеф і шантаж».

Хай там як, але гасло Порошенка «Нічого про Україну без України» за нової «зеленої» влади вже давно не працює. Адже спершу нас навіть не поставили до відома, що Росія готується до вторгнення.

Втім, воно й зрозуміло: кого ставити? Єрмака або Зеленського? Та вони ж відразу «зіллють» росіянам мету цієї геополітичної гри. Причому не тому що обидва є агентами Кремля або зрадниками України, а через некомпетентність і брак досвіду в геополітичних питаннях, та й узагалі в державницьких справах. Самі не дуже на них розуміються, ще й радниками собі часто призначають якихось невігласів. Бо головне у них, бачте, аби обличчя було іншим, не старим, а молодим-зеленим. Звідси й усі негаразди що у зовнішній, що у внутрішній політиці — завал по всіх «фронтах». Один із прикладів тому — ситуація з «Вагнергейтом».

Відомо, що не стільки страшна сама біда, скільки її очікування, яке перетворюється на справжні психологічні тортури. Так, не фізичні, але інколи не менш жахливі. От і думай тепер: станеться велика війна між Росією та Україною чи Байден із Путіним таки домовляться? А якщо й так, то про що саме?

На цьому тлі саміт у Нормандському форматі якось відійшов од порядку денного і втратив свою актуальність. Великі геополітичні гравці тепер розігрують карту України, саме існування якої як єдиної великої держави може опинитися під питанням. Як там у Біблії? Біда тому народу, в якого князює молодий та недосвідчений…