Лікування актиномікозу в корів

Жителька с. Високого Борзнянського району Чернігівщини Марія Петрівна Моценко постала перед такою проблемою: у її тільної телички — жовна. Раніше, пише читачка, коли були ферми, то мались усілякі ветпрепарати і можна було лікувати і домашню живність, тепер же їх катма. Як допомогти худобині, запитує жінка.

АКТИНОМІКОЗ (по-народному старі люди називають жовно) — хронічне захворювання, що дається взнаки через пухлини, які повільно розростаються, а всередині їх формуються гнійники.

Збудником хвороби є так званий променистий грибок (Actinomycosis bovum), що проникає в організм крізь рани на шкірі або слизових оболонках. Починається ексудативний процес формування актиномікоми. На місці запалення утворюються гнійні маси. Навколо розростаються гранульовані новоутворення. Окремі осередки зливаються, формуючи великі актиномікоми, що вміщують безліч гнійників. За неналежного лікування центр пухлини розширюється, уражуючи навколишні тканини, кістку в тому числі. Назовні актиномікоми виходять через свищі.

Тварини заражуються актиномікозом унаслідок проникнення збудника в ранки, соскові канали, ніздрі. В ротову порожнину здорової худоби патогенні форми грибків проникають через травмування слизової поверхні деякими рослинами — остюками мишачого ячменю, щетинника, вівсюга, осоками. Захворювання виникає здебільш у стійловий період, коли худобі згодовують лугове сіно.

Від моменту зараження до перших клінічних виявів минає кілька тижнів, однак за міцного імунітету тварина може не захворіти взагалі чи недуга спіткає корову через рік.

Пухлина формується переважно на голові, частіше на нижній щелепі. Поширюється новоутворення на лімфовузли, кісткові тканини, вим’я.

Тварин із клінічними ознаками актиномікозу слід ізолювати.

Лікування цієї хвороби треба розпочинати якомога раніше. Грибок чутливий до препаратів йоду, які вколюють усередину актиномікоми. Для пригнічення супутньої гнійної мікрофлори застосовують антибіотики. Ефективні препарати окситетрацикліну та поліміксину. Практикують внутрішньовенні інфузії (повільне вливання речовини у вену) суміші йоду з елементами калійної солі.

У тварин, які видужали, імунітет до грибка не виробляється, тому можливі повторні захворювання.

Якщо терапія на початковій стадії не дає бажаного результату, необхідне хірургічне висічення актиномікоми.

Попередньо проводять терапію антибіотиками. Новоутворення вирізають разом із капсулою. Подальше лікування полягає в догляді за післяопераційною раною. Виконують указівки ветеринарного лікаря, застосовують антисептичні аерозолі та присипки.

Профілактика актиномікозу полягає в дотриманні певних правил утримання корів.

Грибки добре розвиваються на перезволожених ґрунтах. Тому в разі масових захворювань на актиномікоз потрібне обстеження пасовищ. При виявленні великої кількості шкідливих трав змінюють місце випасу. Оскільки захворюваність частішає у стійловий період, перевіряють сіно на наявність шкідливих і токсичних рослин. Радикальним способом запобігання актиномікозу є відмова від заготівлі грубих кормів на природних угіддях і перехід на використання сіяних трав. Корови можуть заразитись актиномікозом під час осіннього випасу по стерні, що залишилася після збирання врожаю. Небезпека посилюється можливістю отруєнь отруйними рослинами. Тому слід уникати випасання корів по стерні. Велике значення має забезпечення належних умов утримання, а також повноцінна годівля худоби. Не слід використовувати вигорілі й вибиті травостої, на яких здатна виживати тільки шкідлива рослинність.

Актиномікоз — це захворювання, характерне для архаїчного ведення тваринництва. Високу продуктивність неможливо забезпечити, згодовуючи рослинність не окультурених природних угідь. Навіть індивідуальним власникам корів відомо, що зовсім голодних тварин відправляти на пасовище не можна. Тоді вдасться уникнути актиномікозу, кормових отруєнь і одержувати молоко хорошої якості в бажаній кількості.