Дослівно

Геннадій Друзенко, правник, громадський діяч.

Квінтесенція усієї більш як п’ятигодинної пресконференції очільника держави міститься в одній фразі, яку він сказав наприкінці марафону: «Я захищаю посаду президента». Не права і свободи громадян. Не територіальну цілісність і суверенітет України. Не український бізнес. Президент захищає себе. Всіма доступними засобами. Без жодних правил.

А головна небезпека — у вже очевидному двобої Зеленського й Ахметова, що вони воюють проти, а не за. У їхній війні Україна — головний трофей, бранка. Що таке бути полем бою у чужій війні, Україна має пам’ятати з часів Другої світової, коли армії двох тоталітарних монстрів прокотилися по нашій землі спочатку на схід, а відтак на захід.

Україні не потрібні ані олігархічна семибоярщина, ані електоральний цар. Ми не маємо давати обдурювати себе відосиками президента чи телевізором олігархів, бо перетворимося на гарматне м’ясо у чужій війні. І тоді буде абсолютно байдуже, стригтиме українську отару один президент-деспот чи кілька олігархічних родин.