Вівторок, 7 грудня 2021 року № 90 (19938)
http://silskivisti.kiev.ua/19938/print.php?n=50526

  • Збройним силам України — 30 років

Ми виграємо цю війну

Олексій ЯРОВИЙ.

Фото автора.

Чому Сергій Гурін, коли ще не був полковником, дістав позивний «Арап», здогадатися неважко. В тому, ще мирному, житті, звільнившись у запас майором на початку двохтисячних, він знайшов собі роботу аж у Саудівській Аравії. Працював у службі безпеки шейха, тож його нинішній позивний закономірний.

У воїна нема вибору

На війну Сергій Гурін потрапив прямісінько з відпустки. Приїхав з Аравійського півострова додому провідати дружину й доньку, якій ледве виповнилося два рочки. Насолоджувався сімейним життям усього кілька днів, поки не отримав повістки. Чоловік не мучив себе сумнівами. Він виховувався в родині генерала, закінчив військове училище… А ще мав дуже потрібну спеціальність — аеромобільні війська, розвідка. Отож увечері пройшов медкомісію, а вранці вже був у Львові, де його призначили начштабу одного з батальйонів 80-ї окремої аеромобільної бригади.

— Коли йде війна, то в чоловіка немає вибору, захищати свою землю чи ні, — пояснює власну життєву позицію полковник Гурін.

Довелося зателефонувати до Саудівської Аравії, аби повідомити про обставини, що склалися. «Ми розуміємо, у вас священна війна, — сказали роботодавці. — Контракт не розриваємо, повернетесь, коли все закінчиться». Тоді Гуріну не думалося, що війна з Росією затягнеться на роки.

Його батальйон складався виключно з мобілізованих. Різні це були люди за віком, поглядами. Якщо спершу в серце й закрадалися сумніви стосовно цього строкатого війська, то їх швидко спалював вогонь в очах бійців: готовність рвати ворога зубами. Вони були мотивовані як для навчання, так і для бойових дій, що чекали їх попереду… І це згодом підтвердилося, коли батальйон відправили спочатку в Костянтинівку, а потім на захист Донецького аеропорту.

Каска

ІЗ ЧАСІВ ДАП полковник Гурін зберігає каску, що врятувала йому життя. Саме перед тим, як російський спецназ обманом замінував термінал, запросивши перемир’я, аби нібито зібрати тіла загиблих, «Арапа» контузило. Неподалік вибухнув снаряд, його підняло в повітря й кинуло головою на бетонну стіну…

Він часто згадує, як після оголошення перемир’я заводив своїх хлопців у термінал під пильними поглядами колабораціоністів та окупантів. То були дні, коли можна було потрапити до Донецького аеропорту, щоб доставити нашим бійцям усе необхідне, лише після обшуку ворога. Тоді «Арап» вимушено поспілкувавсь із «Моторолою» — рудим карликом у величезній касці, якого наші спецслужби згодом ліквідували. Ворог першим простягнув руку Гуріну, мовляв, на війні буває, що вороги здоровкаються. «Арап» навзаєм руки не подав. «Я не буду з тобою вітатися, — процідив крізь зуби. — Ти для мене ніхто». «Моторола» потім не раз згадував про таку «неповагу» в своїх інтерв’ю.

А дещо пізніше Гуріну з десантниками довелося захищати руїни ДАП.

— Як там було? — перепитує «Арап». — Жорстко… Уявіть собі обпалені напівзруйновані стіни, що пронизуються січневим вітром і прострілюються з трьох боків… Тебе обстрілюють хімією, труять, ллють на твою голову з горішніх поверхів палаючий бензин… Хто там не воював, важко таке навіть уявити.

І я починаю розуміти, чому так нелегко витягувати з «Арапа» слова, а фільм «Кіборги» він не дивився й не дивитиметься. Там, можливо, і показують правду, але художню, наповнену романтикою. А його правда інша. В його «фільмі», що крутиться в голові, головний герой — санінструктор Ігор Зінич, «Псих» (про нього наша газета розповідала в номері за 3 вересня). Він рятував людей, робив такі складні операції в руїнах, що не вірилося, адже його спеціальність — фельдшер. Ігор міг би стати світилом медицини, але загинув, рятуючи «кіборгів», перед самісіньким підривом терміналу. Витягав багатьох, а його не змогли витягнути.

Або «Італієць». Коли приходив у термінал наш МТ-ЛБ, то, аби дати можливість розвантажити легкий броньований тягач і покласти на нього поранених, він брав до рук гранатомет. Розстрілював ворожі точки, відбивав атаки. Після підриву його останки знайшли під бетонною плитою…

Кожний міліметр — стратегічний

ПОТІМ у житті «Арапа» ще були довгі роки війни. Батальйон у складі 81-ї десантно-штурмової бригади, яким він командував, разом із 16-м окремим мотопіхотним батальйоном та добровольцями визволяв авдіївську «промку», тримав оборону в інших місцях… Однак Донецький аеропорт сниться найчастіше, не відпускає, особливо коли наближається 21 січня, день пам’яті.

Він дивується запитанню, чи варто було захищати руїни, які нібито не мали стратегічного значення. Для нього кожний міліметр української землі — стратегічний.

Нині полковник Сергій Гурін — заступник командира угруповання військ «Південь». Сьогодні тут, на кримському напрямку, зростає напруженість. Збільшується кількість російських військ на півострові — танки, ракети, особовий склад десантури... Вони проводять навчання, готуються захопити шлюзи, якими перекрито воду на окупований український Крим. Але й ми готуємося захищатися, проводимо навчання за навчаннями.

— У нас нема страху, — каже «Арап». — Ми виграли ту війну — виграємо й нинішню.