• Від Шамоні-1924 до Пекіна-2022

Перші медалі незалежної України

Микола МОТОРНИЙ.

XVII зимові Олімпійські ігри відбулися з 12 по 27 лютого 1994 року в норвезькому місті Ліллехаммері.

ЦЕ СТАРЕ місто, яке ніяк не можна назвати мегаполісом — тоді у ньому було всього 25 тисяч жителів. До проведення зимових Ігор-1994 в місті побудували чудовий лижний трамплін «Лісгардсбаккен» із 40-тисячними трибунами, який навіть отримав престижну архітектурну премію. Біля нього і проводилися церемонії відкриття і закриття Олімпіади.

Більшість змагань відбулася в Ліллехаммері, але кілька стартів організатори перенесли до сусідніх містечок. Всі олімпійські об’єкти були розташовані на відстані, що не перевищує 50 кілометрів, і будувалися із перспективою використання після завершення Олімпіади.

67 країн, представлених понад 1700 спортсменами, відвідали зимові Ігри-1994. 12 лютого на парад олімпійців уперше вийшли представники нових держав, що виникли після розпаду СРСР, — Росії, Вірменії, Білорусі, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Узбекистану та України. Окремими командами виступали і держави, що були колишніми республіками Югославії та Чехословаччини. У Ліллехаммері українська збірна була представлена 37 спортсменами в 10 видах спорту. Прапороносцем команди-дебютанта ліллехаммерської Олімпіади був олімпійський чемпіон із фігурного катання Віктор Петренко, який виборов своє «золото» на Іграх у французькому Альбервілі в складі об’єднаної команди Співдружності Незалежних Держав.

23 лютого 1994 року Україна завоювала першу за свою історію олімпійську медаль. У спринтерській гонці на 7,5 км з двома вогневими рубежами 27-річна біатлоністка Валентина Цербе (на фото) виборола «бронзу». Українка програла тільки 1,2 секунди Маріам Бедар із Канади і 0,1 — білорусці Світлані Парамігіній.

За цю олімпійську нагороду Валентина Цербе отримала від держави п’ять тисяч доларів. До речі, податок на прибуток із премії за спортсменку заплатила українська діаспора Канади.

— Коли я фінішувала, ніхто не сказав, що претендую на медаль, — розповідає Валентина Цербе. — Через деякий час підійшов наш лікар і, усміхаючись, повідомив: «Тримаєшся на першому місці». У те, що залишуся в трійці призерів, не вірила до останнього…

Цього ж дня у місті Хамар розпочались змагання з одиночного фігурного катання серед жінок. Україну на них представляли Людмила Іванова, Олена Ляшенко та Оксана Баюл. Остання, уродженка Дніпропетровська, у 13 років залишилась круглою сиротою і, не маючи близьких родичів, за порадою свого колишнього наставника переїхала до Одеси. Спочатку жила в гуртожитку, а згодом у квартирі свого нового тренера Галини Змієвської. У січні 1993-го 15-річна Баюл дебютувала на чемпіонаті Європи в Гельсінкі, зайнявши друге місце, того ж року сенсаційно перемогла на чемпіонаті світу в Празі, а в січні 1994-го вдруге виборола срібну медаль на чемпіонаті Європи в Копенгагені.

І вже через три дні після успіху Цербе в скарбничці української команди з’явилася золота медаль. Її завоювала 16-річна фігуристка Оксана Баюл. Ця нагорода найдраматичніша в історії олімпійського спорту України. Після виконання короткої програми судді поставили Баюл на друге місце, а лідерство захопила американка Ненсі Керріган. Все вирішувала довільна програма. Але за два дні до найважливішого виступу Оксана зіткнулася з німецької фігуристкою Танею Шевченко і та ковзаном розсікла українці ногу. До останнього було невідомо, чи зможе Оксана продовжувати боротьбу. Але 26 лютого вона вийшла на лід, блискуче відкатала свою складну довільну програму і стала олімпійською чемпіонкою.

Золота перемога стала великою несподіванкою для всіх, у тому числі й організаторів змагань, в яких не виявилось запису Українського гімну. Це призвело до 45-хвилинної затримки церемонії нагородження, доки керівник нашої делегації фігуристів Людмила Михайловська не привезла власний запис із Олімпійського селища.

У травні 1994-го Оксана Баюл разом із Віктором Петренком та Галиною Змієвською переїхали до США, де 15 років виступала в комерційних шоу. До 1998 року вона залишалась наймолодшою (16 років 3 місяці і 10 днів) у світі олімпійською чемпіонкою із зимових видів спорту.

Зі зміною правил МОК щодо статусу та участі аматорів професійним спортсменам було дозволено брати участь у Ліллехаммері. Цим скористалися кілька минулих олімпійських чемпіонів, які свого часу полишили аматорський спорт. Зокрема, американець Брайан Бойтано, німкеня Катаріна Вітт, британські танцюристи на льоду Джейн Торвілл та Крістофер Дін та російські фігуристи Катерина Гордєєва та Сергій Грінков. Однак лише останні зуміли здобути золоту медаль у Ліллехаммері.

Найбільшого успіху на Олімпіаді-1994 домоглися олімпійці Норвегії (26 медалей), Німеччини (24), Росії (23) та Італії (20). У ковзанярському спорті американка Бонні Блер виграла дві золоті медалі, довівши свій загальний олімпійський доробок до п’яти нагород найвищого ґатунку. Це рекорд для американських спортсменів за історію зимових Олімпійських ігор. Норвежець Йоганн Олав Косс порадував господарів змагань трьома золотими медалями на ковзанярських перегонах. Серед стрибунів із трампліна Маркус Васмаєр (Німеччина) виборов гігантський та супергігантський слалом. Канадка Міріам Бедар здобула дві золоті медалі в біатлоні.