• Поезія

Сонети

Михайло ГЕРШКОВИЧ.

м. Балта, Одещина.

Мал. Валентини Протопоп.

Коли керують нами почуття

І пристрасті духовно

нас підносять,

Ми щастям проростаєм,

мов колоссям,

І сліпо вірим в райське майбуття.

Коли ж шляхи незвідані життя

Нам ставлять запитань

нелегких стоси,

Не щастя вже —

розумних рішень просим

У долі, щоб залагодить буття.

Бо селяві. На терезах життєвих

Нечасто розкладемо все як слід,

А хвилі щастя, навіть і миттєві,

В серцях надовго залишають слід.

Тож нам потрібні,

мов у травні грози,

І палкість почуттів,

й холодний розум.

* * *

Крізь сито днів — дощі,

як восени.

І березень застиг в німім чеканні.

Весна осіння захлинає сни

І збуджує неясні ще бажання.

Земля заждалась

весняного вбрання.

Душа спішить

провісником весни

З людських сердець

хмільної глибини

На сяйво вилить

щирі сповідання.

Так прокидається щорік незнано,

Хвилюється причаєна душа,

Й на мить у ній загоюються рани.

Весна ж примарний

спомин залиша,

Коли, мов сніг, розтануть

срібні мрії.

Пустеля… Й знову час чекань,

надії.

* * *

Знов над життям завіяла зима.

Вже білизна вкрива

не тільки скроні,

Й душі вже легше бути в обороні,

Коли снаги для наступу нема.

О ні, душа не кидає керма!

Бо досвіду плоди ростуть

на кроні

Моєї долі, ще життя —

не в схроні,

І над чолом сніги — іще не тьма.

Під владним рухом

часового майстра,

Немов сніги,

спливе журливий настрій,

І стриманість емоцій зникне враз.

І візьме гору відчуття наснаги,

Втамує біль і в серці

збільшить спрагу

Надій і віри в щасливіший час.