• Гаряча тема

Скоро й танки не пройдуть!

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

Двічі впродовж тижня виходили на попереджувальний страйк мешканці села Цвіжин Вінницького району. Людей лякає перспектива залишитися з весни без автобусного сполучення та довозу продуктів.

Про це кореспондентові «Сільських вістей» повідала староста Яришівського старостинського округу Валентина Кухар. «Усе, — каже, — через дорогу. Її не ремонтували понад двадцять років…»

ДО ОБЛАСНОГО центру звідси — всього 19 кілометрів. Попри це місцеві жителі відрізані од цивілізації. Тут нема ні магазину, ні аптеки. «Швидка допомога» їде до села понад годину, хліб можна купити раз на тиждень чи й на два — у четвер. Продуктова лавка приїздить по п’ятницях. Однак не в дощ чи великий сніг, бо дорога до Цвіжина — яма на ямі.

— Невдоволення людей уже вихлюпнуло через вінця, — обурюється мешканка села Лілія Гаврилова. — У нас катма сил і нервів терпіти далі таке знущання. Кругом усі вихваляються новими дорогами за президентською програмою «Велике будівництво». Чого ж ніхто не помічає отих розбитих шість кілометрів од Іванівки до Цвіжина? Чи, може, влада гадає, що тут уже ніхто не живе?

Майже десять років працює водієм автобуса на маршруті «Вінниця — Цвіжин» Олександр Лавренчук. У будні дні він робить по п’ять рейсів, а у вихідні — чотири. Перший виїзд із Вінниці о 5.20, останній — 17.30. На цей вечірній рейс не встигає чимало жителів села, які працюють в обласному центрі. Тому кожен намагається стягнутися бодай на сякого-такого легковика.

— Для нашої сім’ї машина не розкіш, а дуже велика потреба, — продовжує Лілія Гаврилова. — У нас росте 18-річний син — інвалід з дитинства. В нього часто трапляються судоми, то доводиться щораз викликати «швидку». На машину збирали гроші три роки, тепер вона нас виручає: і порятунок під руками, і чоловікові стало легше, а то, бувало, на попутках до ночі добирався з Вінниці додому…

Валентину Кухар призначили старостою Яришівської громади на початку минулого року. Молода й енергійна, вона зразу взялася за виконання найголовнішого доручення земляків — домогтися ремонту шляху від Цвіжина.

Раніше Валентина Анатоліївна не працювала у системі місцевого самоврядування, тож коли в реальності наразилася на «мастаків відписок», то добре відчула, що таке бюрократія. До чиновників зверталася з конкретним запитанням, вони її годували обіцянками, проте грошей на дорогу так і не давали.

Не знаючи загальної вартості ремонту автошляху, голова Луко-Мелешківської сільської ради Богдан Августович висловив свою готовність взяти участь у співфінансуванні цього проєкту. Та його ініціативи замало: кошти потрібні чималі. А вони в руках тих, хто керує дорожниками і забезпечує будівництво фінансами.

— От зараз… Снігом присипало — дорога ніби рівненька, — розмірковує пенсіонерка Людмила Збитковська. — Але як тільки настане весна — суціль ями, болото і калюжі… Чула, що водій автобуса хоче відмовитися від цього маршруту: мало пасажирів, техніка ламається… Кому здався такий бізнес?..

— Позаторік тут провели косметичний ремонт, проте його вистачило до першої негоди, — розповів водій Олександр Лавренчук. — Тут і сухої пори буває по десять ремонтів за місяць — то ресора тріснула, то колесо вистрілило. Від таких поїздок самі збитки…

Як на сьогоднішні мірки Цвіжин — немале село. В ньому проживає майже чотири сотні чоловік, серед них тринадцятеро школярів. Їх возять автобусом до школи в Іванівці. У зв’язку з аварійною дорогою батьки щоразу переживають, як доїдуть їхні чада. Про свої страхи вони розповіли запрошеним на зібрання журналістам місцевих ЗМІ.

— Ми хочемо, щоб про цю соціальну проблему знало якомога більше людей. Наш страйк — сигнал для влади. Вона мусить реагувати на наші страждання через розбиту дорогу. Якщо ж нас не почують, то ми готові перекрити трасу Вінниця — Тиврів. Вийдемо на пікет разом з малолітніми дітьми…

Учасник бойових дій на Сході України Сергій Тарасенко порівняв відрізок шляху до рідного села з фронтовими дорогами — «тільки тут нема розтяжок і не стріляють». Йому доводиться часто їздити у Вінницю до лікарні, то цей путь сидить чоловікові в печінках…

Обурені мешканці села надіслали колективного листа на ім’я директора ДП «Служба місцевих автомобільних доріг у Вінницькій області» Віталія Горбачука. Дорожнє відомство ще не відреагувало на нього, тож селяни наразі чекають. Але чекання от-от трісне. Може, хоч тоді файне місто Вінниця відгукнеться. Бо таке враження у людей створюється, що дороги в області не ремонтують, а тільки переміщують дорожні ями — щоб водіям важче було їх запам’ятовувати.