• Бувальщинка

Кабанця везу...

Петро ОЛЕКСІЙЧУК.

с. Липляни

Малинського району

Житомирської області.

Молодого чорнобривого шофера Сашка Навротіла несподівано зупинив патруль дорожньої поліції. Спершу державний страж порядку подивився у розпашіле обличчя шофера, чи часом не п’яний. Здається, тверезий. А коли уважно переглянув його водійське посвідчення і маршрутний лист, запитав:

— Куди шлях тримаєте, водію? І що везете?..

— Додому їду, — відповідає шофер. — Кабанця везу і залізяччя там усяке...

Полісмен із недовірою заглянув у кузов вантажівки. Там справді лежали запчастини до сільгоспмашин і більше нічого.

— Навіщо брешеш, парубче! То де ж твій кабанець? — запитав суворіше.

— Як це де? А в кабіні хто поруч зі мною сидить?

Дорожній інспектор обережненько зазирнув у кабіну і… спантеличено посміхнувся.

...У правому куточку на сидінні, незграбно зіпершись потилицею об стінку, смачно хропів знайомий йому фермер із місцевого сільгосппідприємства «Наш час». Та так завзято хропів, що навіть піт рясно висіявся на його лобові.

— Бачиш, хлопче, — резюмував страж порядку, — сьогоднішні важкі турботи не дають чоловіку вдома вдосталь виспатись і відпочити. Отож хай спить собі на здоров’ячко та набирається сил. А ти, парубче, потихеньку їдь і дивись мені, аби твій «кабанець» ненароком не випав під час руху з кабіни...