Динаміт під фундамент імперії Леонід ЛОГВИНЕНКО. Фото автора. У Харкові на фасаді історичного письменницького будинку «Саламандра» відкрили відновлену меморіальну дошку. «У цьому будинку у 1915-1943 роках жив видатний філолог, мовознавець-славіст, літературознавець, український культурний і науковий діяч Шевельов Юрій Володимирович (Юрій Шерех)», — викарбувано на ній. А ЧЕРЕЗ п’ять днів стелу сплюндрували: закидали яйцями, на стіні під нею намалювали свастику. І розтрощили б, якби вона не була зроблена з надміцного матеріалу. Депутат міськради Ігор Черняк називає цей акт вандалізму «відкритою провокацією антиукраїнських сил». Він звернувсь із відповідним депутатським зверненням до керівника УСБУ в Харківській області Романа Дудіна. Проте чи знайдуть зловмисників? Дев’ять років тому пам’ятний знак ученому на цьому ж будинку (після того, як Харківська міськрада «рекомендувала» його демонтувати) міцні молодики розбили кувалдою. І хоча було чимало доказів, хто трощив і як, до сьогодні вандали значаться як «невідомі особи». Тим часом такими особистостями, як Юрій Шевельов, українці мають пишатися: мовознавець зі світовою славою, історик української літератури, активний учасник наукового та культурного життя української еміґрації. Професор Гарвардського, Колумбійського університетів, іноземний член НАН України (1991 р.), президент Української вільної академії наук, член кількох наукових товариств. А також почесний доктор Альбертського, Лундського, Харківського університетів та Національного університету «Києво-Могилянська академія». Автор низки фундаментальних мовознавчих праць. Народився 1908 року в Харкові, 1931-го закінчив місцевий університет, там же захистив 1939 року кандидатську дисертацію. Був викладачем, потім доцентом Інституту журналістики і Харківського університету, завідувачем кафедри української філології. Під час німецької окупації працював на технічній посаді в міській управі, а згодом — у відділі освіти, де укладав підручники з історії України. Надрукував 20 статей на мовознавчі та історичні теми у газеті «Нова Україна», що виходила в Харкові. — Саме цим періодом життя дорікають Шевельову ті, хто хоче виставити вченого у непривабливому світлі. Але зрозуміло, що ніякої співпраці із загарбниками в нього не було, втім, як і до цього з комуністичним режимом. Якби не війна, він, безсумнівно, був би репресований, як і основна маса української наукової та культурної еліти. Просто сталінські посіпаки не встигли зрозуміти, яким небезпечним для радянської ідеології є цей філолог-славіст, — сказав під час відкриття меморіальної дошки настоятель храму Івана Богослова ПЦУ отець Віктор Маринчак (на фото). Розуміючи, що уникнути арешту НКВС йому не минути, 1943 року Юрій Шевельов переїхав до Львова, згодом викладав у Лундському університеті (Швеція), пізніше — у Гарвардському та Колумбійському університетах (США). На початку 90-х не раз відвідував Харків, інші українські міста. У 2000 році нагороджений Національною премією імені Тараса Шевченка, гроші з якої передав на розбудову Української гімназії №6. Помер 2002 року в Нью-Йорку. Отець Юрій нагадав, що попередня дошка була знищена покидьками 2014-го: Росія розпочала люту інформаційну війну проти України поряд зі справжньою. Саме тоді стали посилено роздмухувати і нав’язувати думку, що Шевельов — фашист. Ушанування його пам’яті називали одним із виявів фашистських настроїв в українському суспільстві. Чому ж ім’я цього науковця так дратує україноненависників, що він зробив такого, що в рідному місті, яке дуже любив, манкурти плюндрують його пам’ять? Найголовніша його «провина» полягає в тому, що, опрацювавши велику кількість писемних пам’яток, дослідивши діалекти слов’янських мов, він довів: українська, російська та білоруська мови не мають спільного кореня — так званої давньоруської мови. А це цілком спростовує теорію російських мовознавців О. Шахматова, Ф. Філіна, Г. Хабургаєва та інших про існування «спільної колиски» трьох східнослов’янських народів. Відтак не має наукового підґрунтя і путінська мантра про «один народ»… «Шевельов першим науково довів, що автохтонні населенці територій від Сяну до Дону (саме так!) приблизно від VI ст. н.е. розмовляли однією мовою — тією, яка попри все розмаїття говірок і діалектів може цілком підставно бути скласифікована спочатку як «протоукраїнська», потім як «ранньо-», «давньоукраїнська», і нарешті, більш-менш від ХV ст., — уже як сучасна українська мова», — наголошує письменниця Оксана Забужко, котра зараз працює в Харкові над новою книжкою. А цей факт — наче динаміт, закладений під фундамент російської імперії. Ось чому наші вороги воюють проти повернення імені вченого на Батьківщину, популяризації його наукового доробку, пошанування заслуг і пам’яті видатного славіста. Ось чому із Шевельова намагаються зробити фашиста. А разом з ним і всіх українців… |