• Споживча кооперація

«Слухайте, що кажуть люди»

Тетяна ВАСИЛЕНКО.

Рівненська область.

Система споживчої кооперації України об’єднана 23 спілками споживчих товариств областей у Всеукраїнську центральну спілку споживчих товариств. Укркоопспілка має зареєстрований у державному реєстрі логотип — СООР. Її економічний та ресурсний потенціал використовується не лише для задоволення потреб членів споживчих товариств, а й виконує соціальну функцію. Насамперед у сільській місцевості.

КООПЕРАЦІЯ споконвіку мала на Рівненщині тверді позиції. Ідеєю розпочати її відродження в рідних Межирічах запалився заступник голови правління споживспілки області Олег Татарин. А коли він раптово полишив цей світ у травні 2021-го, її випало реалізовувати молодшому братові Юрію.

Почали з ремонту кооперативного двоповерхового торговельного комплексу, площі якого тривалі роки здавались в оренду. Спершу повністю замінили дах. Затим до дрібниць продумали, як опалювати чималу капітальну будівлю. Зупинилися на твердопаливному котлі у поєднанні з особливою системою вентиляції. Підрахували: окупність такої технології — два опалювальні сезони. До того ж дрова для обігріву в цьому сезоні не знадобляться: у котел піде все з розібраного старого даху.

Коли магазин зі знайомим багатьом краянам логотипом СООР нарешті відкрився, потенційні покупці спочатку, як і годиться, прискіпливо вивчали цінники, порівнюючи їх із тими, що в інших торговельних закладах. І кожен знаходив вигідну для себе позицію (а їх у маркеті понад дві тисячі): за першу годину роботи вторгували чимало.

Подбали кооператори і про комфорт: є модерний кавовий апарат, бутербродниця. Гарячі бутерброди особливо доречні нині. При вході — термінал, наявні термінали для розрахунків і на касах. Дві продавчині, Наталія Балаушко та Вікторія Гергало, вже мають належний відповідний досвід роботи: Наталія — в кооперативній торгівлі, де працює 18 років, Вікторія — у приватній.

«Слухайте, що кажуть люди, — радив межиріцьким кооператорам голова правління споживспілки Рівненщини Петро Бараш, котрий приїхав на відкриття магазину. — Найголовніше — втримати асортимент. Орієнтуйтеся на ті наші заклади, які мають мільйонні товарообіги. Хотілося б, щоб ця потужна інвестиція допомогла розвитку Великомежиріцької територіальної громади».

До речі, про громаду. У ній 8 тисяч жителів, із них 1700 — у Великих Межирічах. Це типовий для України колишній райцентр із величезними радянської забудови приміщеннями в центрі: будинок культури, сільська рада, школа й уже згаданий торговельний комплекс. До нього веде нещодавно відремонтована дорога.

Хочеться сподіватись, що це — дорога в краще майбутнє, яке символічно розпочалось із повномасштабного господарювання кооператорів на рідній землі. Вони вчасно й сповна сплачують податки до бюджетів громад. То чи варто йти скуповуватися до тих мереж, які працюють у наших містечках та селах, а податки йдуть у… столицю? Чи може за такого підходу змінитися глибинка? Як на мене, ці питання маємо ставити собі частіше. Бо принцип «свій до свого по своє», який традиційно сповідують кооператори, нині актуальний як ніколи.

Завдання ж держави — бодай мінімально допомагати тим, хто попри політичні торнадо та економічні цунамі тримає на плечах локальну економіку. Скажімо, шляхом послаблення податкового тиску, особливо коли продукти дорожчають не по днях, а вже, здається, по годинах. Щоб не зарізати курки, яка несе справді золоті яйця. Бо, зважаючи на нинішню геополітичну істерію навколо України, розраховувати на зовнішні інвестиції якось не доводиться.