Вівторок,
22 лютого 2022 року

№ 14 (19958)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Криниця
  Версія для друку          На головну
  • Сільські обрії

Хліб зі спогадом дитинства

Тетяна ВАСИЛЕНКО.

Рівненська область.

Цей хліб одразу ж повертає в дитинство кожного, хто його скуштує: із непідробним натуральним ароматом та рум’яною скоринкою, він пахне бабусиною випічкою. І якимсь невидимим потужним магнітом тягне тебе в той час, коли смачнішого від цих «цеглинок», куплених (як зараз пам’ятаю) за 24 копійки, не було нічого в світі…

А диво-печі — шість десятиліть

ЗДАЄТЬСЯ, тут, у невеличкій пекарні у віддаленому селі Глинне, що під самісіньким кордоном із Білоруссю, просто зупинився час. Колишній головний бухгалтер Березівського райспоживтовариства 81-річний Іван Кулакевич уголос гортає сторінки власної пам’яті: каже, коли 1959-го йшов служити до армії, пекарні ще не було. Коли ж повернувся 1962-го, вона вже працювала. Це означає, що кооперативній глиннівській хлібині щонайменше шість десятиліть!

А вона не змінюється: така ж висока, пухка і разом з тим збита «цеглина», секрет випікання якої переходить від одного покоління пекарів до іншого.

— О третій ночі приходимо на зміну: треба ж не лише приготувати опару на тісто, а й нашу диво-піч розтопити, — каже, усміхаючись, Марія Фунікова, яка трудиться тут 16 років. — Щодня випікаємо півтори тисячі хлібин. А вже о 10-й приїздить машина, яка розвозить нашу продукцію по всіх кооперативних магазинах.

Беруть його для реалізації і підприємці: хліб із печі має попит. І це попри те, що взимку сільські люди здебільшого печуть палянички самі. То влітку за постійними походами до лісу по гриби та ягоди їм ніколи — тоді й виробництво, і реалізація зростають удвічі.

Нині 750-грамова «цеглина» з пшеничного борошна в тутешніх магазинах коштує 20 гривень. Як же вдається тримати відносно невисоку планку в розбурханому морі цінової вакханалії?

Насамперед для печі не потрібен газ (його в цьому поліському закутку катма взагалі). Хоча й дрова невпинно дорожчають: складометр уже навіть тут, практично в лісі, коштує від 650 гривень.

Повзуть угору й ціни на борошно: нещодавно купували його по 10,3 за кілограм, а нині — по 13. Прогнозувати, як буде далі, — річ невдячна. Втім, сподіваються, що таки нарощуватимуть темпи, бо хліб і сьогодні найголовніший продукт на столі в українців. Наче на підтвердження думки зустрічаю жінку аж із п’ятьма «цеглинами». Придивляюся — та це ж Світлана Ковалевич, мама 19 діток! Ця найбільша в Україні сім’я брала участь у зйомках новорічного привітання Президента. На Печерських пагорбах батьки та молодші діти розповідали про рівненське Полісся, яке є справжньою оазою народжуваності в Україні та Європі. Мати-героїня каже, що, коли за столом збирається вся сім’я, потрібно щонайменше чотири-п’ять таких пругких «цеглин». І хоча здебільшого печуть хліб самі, інколи все ж купують.

«Дякувати Богові, газу в нас нема»

ТУТ-ТАКИ, на Поліссі, у вересні 2021-го запрацювала ще одна пекарня — комунальна. Її відкрили в Старосільській територіальній громаді, створивши одразу 12 робочих місць.

— Спрямували тоді на це 2 мільйони гривень власних коштів, — і, як бачите, не помилились, — хвалиться голова громади Михайло Кузьмич. — Наші печі працюють на електриці: вона хоч теж недешева, з ціною на блакитне паливо не порівняти. Газу в нас, дякувати Богові, нема, всі котельні на твердому паливі — дровах чи торфобрикеті. Моє завдання — аби люди мали роботу, зарплату, могли сплачувати всі необхідні податки, за оренду приміщення, яке належить громаді, та ще й певний прибуток для розвитку залишався. Завдяки нашим працьовитим землякам справляємося. До речі, нині тут уже 14 робочих місць, адже асортимент випічки постійно розширюється: окрім хліба, печуть булки, торти, короваї, виготовляють напівфабрикати вареників, пельменів. Усю продукцію реалізуємо не тільки в магазині, що при пекарні, а й тричі на тиждень розвозимо по закладах торгівлі віддаленіших сусідніх громад. Для цього придбали два автомобілі — вантажний та легковий.

Оскільки 90 відсотків сімей на рівненському Поліссі багатодітні, попит на продукцію пекарень лише зростає. Місяць тому подібне комунальне підприємство на електриці запрацювало у ще одній громаді — Бугринській, що неподалік Рівного. Саме вона виграла обласний конкурс проєктів громад-2021 на обладнання для мініпекарні, яку так і назвали — «Бугринський пекар». Розмістилося невеличке підприємство в колишньому харчоблоці старої лікарні, який має водопостачання та відповідає санітарним нормам. Мешканці Бугринської громади придивилися навколо: у сусідніх селах хліба ніхто не пече, а попит на нього є. Вивчили й досвід роботи пекарні в Старому Селі.

У громаді, яка була першопрохідцем децентралізації, ще тоді, 2015-го, принципово вирішили відійти від газу: її голова Сергій Пилипчук наче у воду дивився. Вже 2018-го встановили власну лінію з виробництва деревних пелет, додавши робочих місць для людей. На це знадобилося 4 мільйони. На конкурсі проєктів Державного фонду регіонального розвитку громада виграла три з половиною, решту дофінансувала сама. Нині «іде в діло» буквально кожна тріска: будь-яку деревину, що підрізають комунальники, тут-таки й подрібнюють перевізною дробаркою і — на пелетну лінію. Пелет вистачає для тепла в комунальних закладах, ще й на продаж залишається.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
«Крадівництво» набирає обертів
Читати
Iнтернету — території
Читати
Iмпорт палива триває
Читати
Тим, хто потребує
Читати
Чехія приваблює
Читати
Як викликати «швидку»
Читати
Компенсують відтік капіталу
Читати
Теплиці під загрозою знищення
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове