• Сільські обрії

Хліб зі спогадом дитинства

Тетяна ВАСИЛЕНКО.

Рівненська область.

Цей хліб одразу ж повертає в дитинство кожного, хто його скуштує: із непідробним натуральним ароматом та рум’яною скоринкою, він пахне бабусиною випічкою. І якимсь невидимим потужним магнітом тягне тебе в той час, коли смачнішого від цих «цеглинок», куплених (як зараз пам’ятаю) за 24 копійки, не було нічого в світі…

_{А диво-печі — шість десятиліть}

ЗДАЄТЬСЯ, тут, у невеличкій пекарні у віддаленому селі Глинне, що під самісіньким кордоном із Білоруссю, просто зупинився час. Колишній головний бухгалтер Березівського райспоживтовариства 81-річний Іван Кулакевич уголос гортає сторінки власної пам’яті: каже, коли 1959-го йшов служити до армії, пекарні ще не було. Коли ж повернувся 1962-го, вона вже працювала. Це означає, що кооперативній глиннівській хлібині щонайменше шість десятиліть!

А вона не змінюється: така ж висока, пухка і разом з тим збита «цеглина», секрет випікання якої переходить від одного покоління пекарів до іншого.

— О третій ночі приходимо на зміну: треба ж не лише приготувати опару на тісто, а й нашу диво-піч розтопити, — каже, усміхаючись, Марія Фунікова, яка трудиться тут 16 років. — Щодня випікаємо півтори тисячі хлібин. А вже о 10-й приїздить машина, яка розвозить нашу продукцію по всіх кооперативних магазинах.

Беруть його для реалізації і підприємці: хліб із печі має попит. І це попри те, що взимку сільські люди здебільшого печуть палянички самі. То влітку за постійними походами до лісу по гриби та ягоди їм ніколи — тоді й виробництво, і реалізація зростають удвічі.

Нині 750-грамова «цеглина» з пшеничного борошна в тутешніх магазинах коштує 20 гривень. Як же вдається тримати відносно невисоку планку в розбурханому морі цінової вакханалії?

Насамперед для печі не потрібен газ (його в цьому поліському закутку катма взагалі). Хоча й дрова невпинно дорожчають: складометр уже навіть тут, практично в лісі, коштує від 650 гривень.

Повзуть угору й ціни на борошно: нещодавно купували його по 10,3 за кілограм, а нині — по 13. Прогнозувати, як буде далі, — річ невдячна. Втім, сподіваються, що таки нарощуватимуть темпи, бо хліб і сьогодні найголовніший продукт на столі в українців. Наче на підтвердження думки зустрічаю жінку аж із п’ятьма «цеглинами». Придивляюся — та це ж Світлана Ковалевич, мама 19 діток! Ця найбільша в Україні сім’я брала участь у зйомках новорічного привітання Президента. На Печерських пагорбах батьки та молодші діти розповідали про рівненське Полісся, яке є справжньою оазою народжуваності в Україні та Європі. Мати-героїня каже, що, коли за столом збирається вся сім’я, потрібно щонайменше чотири-п’ять таких пругких «цеглин». І хоча здебільшого печуть хліб самі, інколи все ж купують.

_{«Дякувати Богові, газу в нас нема»}

ТУТ-ТАКИ, на Поліссі, у вересні 2021-го запрацювала ще одна пекарня — комунальна. Її відкрили в Старосільській територіальній громаді, створивши одразу 12 робочих місць.

— Спрямували тоді на це 2 мільйони гривень власних коштів, — і, як бачите, не помилились, — хвалиться голова громади Михайло Кузьмич. — Наші печі працюють на електриці: вона хоч теж недешева, з ціною на блакитне паливо не порівняти. Газу в нас, дякувати Богові, нема, всі котельні на твердому паливі — дровах чи торфобрикеті. Моє завдання — аби люди мали роботу, зарплату, могли сплачувати всі необхідні податки, за оренду приміщення, яке належить громаді, та ще й певний прибуток для розвитку залишався. Завдяки нашим працьовитим землякам справляємося. До речі, нині тут уже 14 робочих місць, адже асортимент випічки постійно розширюється: окрім хліба, печуть булки, торти, короваї, виготовляють напівфабрикати вареників, пельменів. Усю продукцію реалізуємо не тільки в магазині, що при пекарні, а й тричі на тиждень розвозимо по закладах торгівлі віддаленіших сусідніх громад. Для цього придбали два автомобілі — вантажний та легковий.

Оскільки 90 відсотків сімей на рівненському Поліссі багатодітні, попит на продукцію пекарень лише зростає. Місяць тому подібне комунальне підприємство на електриці запрацювало у ще одній громаді — Бугринській, що неподалік Рівного. Саме вона виграла обласний конкурс проєктів громад-2021 на обладнання для мініпекарні, яку так і назвали — «Бугринський пекар». Розмістилося невеличке підприємство в колишньому харчоблоці старої лікарні, який має водопостачання та відповідає санітарним нормам. Мешканці Бугринської громади придивилися навколо: у сусідніх селах хліба ніхто не пече, а попит на нього є. Вивчили й досвід роботи пекарні в Старому Селі.

У громаді, яка була першопрохідцем децентралізації, ще тоді, 2015-го, принципово вирішили відійти від газу: її голова Сергій Пилипчук наче у воду дивився. Вже 2018-го встановили власну лінію з виробництва деревних пелет, додавши робочих місць для людей. На це знадобилося 4 мільйони. На конкурсі проєктів Державного фонду регіонального розвитку громада виграла три з половиною, решту дофінансувала сама. Нині «іде в діло» буквально кожна тріска: будь-яку деревину, що підрізають комунальники, тут-таки й подрібнюють перевізною дробаркою і — на пелетну лінію. Пелет вистачає для тепла в комунальних закладах, ще й на продаж залишається.