Поезії

Микола РОМАНЮК.

м. Долинська Кропивницького району

Кіровоградської області.

_{* * *}

Десь за тисячу ридає баба Юлька,

Десь за тисячу показують кіно,

На базарі 205 свиняча рулька,

І 110 із-за пазухи вино...

І живе народ усенький на кредити,

І ні просвіту у пазусі Христа,

Де релігією стало тепле літо,

І молитвою — субсидія на газ.

Дихає на груди повні грудень,

В Польщі тихо падають сніги,

І болять укотре людям нашим люди,

Їм, якби не влізти у борги...

На межі живемо ми таки не вперше,

Знаю точно — вийде з темені наш рід,

Ми йдемо... Собаки збоку брешуть,

Взявши здуру вкотре наший слід.

_{* * *}

Точить шашіль старі крокви

на горищі,

Дім високий, дім широкий, дім пустий,

Доля нам вітрами гучно свище,

Ділить нас в епоху пандемій...

Труднощі лякають в зачинаннях,

Світ змирився з ними і мовчить,

Шлях до перемоги — шлях заклання,

Але ж треба і в епоху якось жить...

Дим їдкий, тверде на зуб залізо,

Я б сказав, якби ж то хтось спросив,

Що усе-таки, хоч рано, хоч запізно,

Нас врятує потяг до краси.

_{* * *}

Туманом в ніч крадеться сива осінь,

Повільно палять «реси» ліхтарі,

І вітер завива одноголосно

На вулиці Склодовської-Кюрі...

Біжить вода неспинно в батареї,

Немов пришестя, люди ждуть дощів,

У древній і далекій Іудеї

Готують прокуратори — плащі...

Не сплю і я... про це вже якось потім,

Горбатий жовтень вже на видноті,

Він місяць небом вперто

в темінь котить,

Як золото осінній простоті...

Ото і вся його, як мовиться, робота,

Вповзає осінь в хату, мов туман,

Пожовкле листя в чорному болоті —

моя до березня сіресенька тюрма.

_{* * *}

Люблю романтиків,

ціню ліричність Данте,

Як сон, жену буденності мару,

В епоху,

коли знищують галантність

І головешками людськими

черство пруть...

І справа тут, скажу, не в інтер’єрі,

Не у Лас-Вегасах, не в люксах,

не в зірках,

Лиш у простих,

немов селянські двері,

Із поту й крові вічних мужиках...

Оце вони тут ставили рекорди,

Без імені, без прізвищ, без батьків,

Люблю романтику...

хоч і виходить з моди,

Та їй далеко не втекти

за дев’ять кіл...

Вельможі сплять

в сусідньому готелі,

В підвалах совість «цезарі» перуть,

Дивлюсь, немов в майбутнє,

в білу стелю,

Як сон, жену буденності мару...

_{* * *}

Недаремно поети нам пишуть

священні послання,

Їм вуста відкриває Господь

і кладе в них вірші,

Їхня правда широка, як Дніпр,

і стара, як Почайна,

І святим, і простим, і отим,

хто одвічно грішив...

Їхня сила у надрах землі,

у орнаменті роду,

Їхнє золото — слово, їх срібло —

сакральність степів,

Їх парнаські вершини,

то завжди брили із льоду,

Що розтопить лише материнський

солодкий спів...

З чистим серцем потрібно

віддатися цій науці,

Не лавровим вінцем

знаменується ця таїна,

Урожай буде справді тоді,

як помолишся грудці

І Вітчизні своїй кинеш

в чорну ріллю зерна...

Недаремно поети нам пишуть

священні послання,

Їм вуста відкриває Господь

і кладе в них вірші,

Їхня правда широка, як Дніпр,

і стара, як Почайна,

І святим, і простим, і отим,

хто одвічно грішив...

Про автора

Народився в смт Молодіжне Кіровоградщини. Проживає в місті Долинська. Поезією захопився в студентські роки. Видав збірку віршів «Відверта поезія. Сходження». Друкувався в «Антології майданівської поезії», журналах «Дзвін», «Всесвіт», «Дніпро», «Мистецькі грані», «Золота пектораль», «Саксагань», «Літературний Чернігів», «Вежа», «Буковинський журнал», в газетах «Літературна Україна», «Українська літературна газета» , «Дебют-газета». Учасник аматорського творчого колективу «Сузір’я Долинщини». Учасник СТМ (семінару творчої молоді в Ірпені) в 2017 р. та КУСТ (арт-семінару в Рівному) 2019-го, онлайн-фестивалю «Віршень» в 2021 р. Із 2008-го по 2017-й працював учителем історії та географії в Іванівській школі (Долинський район). Із 2017-го по 2020-й перебував у Польщі. Нині знову повернувся до вчителювання.

У «Сільських вістях» друкується вперше.