Право українців на зброю для самозахисту

Олена КОЩЕНКО.

Питання вільного обігу вогнепальної зброї серед цивільного населення дискутується в Україні не перший рік. Чи готове наше суспільство до його впровадження?

_{Правовий парадокс сьогодення}

ЗГІДНО з даними МВС, у державі мільйон громадян офіційно мають у власності зброю з дозвільними документами на неї. Зокрема, на руках у населення — 764 тисячі гладкоствольних рушниць і 145 тисяч одиниць нарізної зброї. Погодьтеся, чимала «армія» цивільних озброєних людей.

Однак проблема в тому, що за 31 рік незалежності «Закон про зброю» в нас так і не був ухвалений. Нині обіг цивільної зброї регулюється головним чином внутрішньою Інструкцією МВС №622 від 21 серпня 1998 року. Згідно з нею, кожний громадянин України, хто не має судимості й не перебуває на обліку у наркодиспансері, після досягнення 21 року може придбати гладкоствольну зброю, а після 25 років — нарізний карабін будь-якого калібру з представлених на ринку. У дозволі на зброю неодмінно буде зазначено «мисливська», для її одержання потрібно скласти іспит на безпечне поводження зі зброєю, серед питань якого, до речі, є і про дати початку і закінчення мисливського сезону.

На думку експертів, головне завдання наказу №622 — монополізувати владу МВС на надання права озброєної охорони. На сьогодні лише Державна служба охорони має право застосовувати табельну зброю зі службовою метою. Співробітники приватних охоронних фірм — тілоохоронці, інкасатори, контролери — не можуть використовувати особистої «мисливської» зброї у правовому полі, а фірми не мають права забезпечувати працівників чимсь іншим, окрім «спецзасобів» — газових балончиків, гумових кийків і пристроїв для відстрілу гумових куль.

Тобто вся зброя, що є на руках у населення, вважається мисливською. На полювання з нею ходити можна, проте якщо хтось із законослухняного мільйона власників зброї пустить у діло свій «мисливський» карабін або рушницю проти грабіжника, який вдерся в оселю, то він як мінімум учинить правопорушення. Наслідком «стрілянини в межах міста або у не відведених для цього місцях» буде штраф і конфіскація зброї. Якщо ж зловмисникові господар помешкання заподіє тяжких травм або вб’є його, то у суді статтю про самозахист можуть перекваліфікувати на статтю про умисне спричинення тяжких тілесних ушкоджень або умисне вбивство. А це загрожує терміном від семи до 15 років.

Тим часом на руках у цивільного населення ще й повно нелегальної армійської зброї і набоїв, які ось уже вісім років поспіль потрапляють на «чорний» внутрішній ринок із зони бойових дій на сході. Їхня кількість реальному підрахунку навіть не піддається. А у кримінальних розбірках за родовища бурштину або контроль за потоками контрабанди використовуються навіть… важкі кулемети і гранатомети.

_{На часі закон про зброю}

ТРЕБА нарешті навести лад з усім цим у країні. І починати потрібно з ухвалення «Закону про зброю», в якому буде чітко прописано, коли її можна застосовувати для реалізації свого права на необхідну самооборону.

Останніми роками відповідний законопроєкт, і не один, подавали до парламенту. Цю законодавчу ініціативу виносили на сесійні обговорення, паралельно проводячи громадські опитування.

23 лютого 2022 року народними депутатами було прийнято за основу проєкт закону №5708 «Про право на цивільну вогнепальну зброю», який уже передбачає використання цивільної вогнепальної зброї для самозахисту та впроваджує нову форму державного контролю у сфері її обігу. Проте питання стосовно володіння нею все ще дискутується у парламенті.

25 травня 2022 року в мобільному застосунку «Дія» з ініціативи Міністерства внутрішніх справ стартувало опитування: українцям пропонували обрати доречний, на їхню думку, варіант володіння зброєю. За даними Міністерства цифрової трансформації, в опитуванні взяли участь 1 726 452 користувачі. Згідно з дослідженням, 59% респондентів вважають, що громадяни, які відповідають вимогам закону, можуть мати пістолет та вільно носити його із собою у громадських місцях. 22% категоричні в тому, що пістолети не повинні бути в обігу серед цивільного населення. Ще 19% висловилися так: «Пістолети можуть мати всі громадяни, які відповідають закону, проте носити їх із собою має бути заборонено».

_{Позиція двох міністерств}

БІЛЯ ВИТОКІВ розробки законопроєкту стояли фахівці Міністерства внутрішніх справ та Міністерства оборони. Очільник першого Денис Монастирський вважає, що всі дієздатні дорослі громадяни України повинні мати право на придбання вогнепальної зброї для захисту своїх домівок. Зокрема, в ефірі всеукраїнського телемарафону він заявив таке: «Тест на володіння зброєю українці пройшли починаючи з 24 лютого. Коли у великих містах України були роздані десятки тисяч одиниць зброї — і не короткоствольної, а автоматичної. Це був величезний виклик для всіх нас… Сьогодні можемо сказати, що нація цей іспит пройшла — велика частина власників зброї зараз знаходиться на фронті та захищає нашу державу в Харківській, Донецькій, Луганській, Запорізькій, Херсонській, Миколаївській та Одеській областях».

Міністр оборони Олексій Резніков також відреагував на опитування у застосунку «Дія», наголосивши, що Україні потрібна не тільки лібералізація, а й легалізація обігу зброї. Також він принагідно наголосив, що «закон дозволяє громадянам використовувати будь-яку зброю проти ворога».

_{Як воно в людей?}

СПОЛУЧЕНІ Штати Америки традиційно вважаються найвільнішими серед розвинених країн світу для власників бойового арсеналу. Американці мають на руках 45% усієї зброї, якою офіційно володіє цивільне населення планети. Крім того, Штати — єдина країна, де кількість зброї для цивільних перевищує чисельність населення: на 100 жителів припадає 120 гвинтівок. Для порівняння: в Україні цей показник не сягає й 25 стволів на тисячу мешканців.

Право на вільне володіння вогнепальною зброєю у США є конституційним, закріплене поправкою, прийнятою ще далекого 1791 року. Водночас у кожного штату є своє законодавство стосовно продажу та обігу вогнепальної зброї. І переважно воно дуже лояльне: більшість юрисдикцій навіть не вимагають особливих дозволів на те, аби відкрито носити із собою пістолет. Не дозволяється мати у власності зброю тільки людям із судимістю та особам, які визнані психічно хворими.

Американці переконані, що вільне володіння зброєю дає змогу їм захищати свої життя. Втім, сьогодні там все ж хочуть обмежити її обіг. Причиною стало збільшення числа перестрілок, самогубств та масових розстрілів цивільних. Зокрема, за два останні десятиліття там було вчинено найбільше серед розвинених держав масових розстрілів (масовим вважається розстріл, унаслідок якого постраждало щонайменше чотири цивільні особи).

2021-го, після масових убивств у штатах Колорадо, Південній Кароліні та Техасі, адміністрація президента Байдена наважилася почати суспільний дискурс про необхідність проведення збройної реформи. В березні того ж року палата представників навіть ухвалила закон, який вимагає від усіх ліцензованих та неліцензованих продавців здійснювати федеральні перевірки всіх покупців перед продажем кожної рушниці чи пістолета. Проте документ досі не схвалений сенатом. Позаяк більшість американців вважає закріплене у конституції право носити зброю недоторканним. Тому у владних колах сформувалося потужне лобі, яке вже багато десятиліть відстоює інтереси спільноти зброярів і власників, усіма способами блокуючи будь-яку ініціативу щодо впровадження обмежень.

_{Замість післямови}

НИНІ у Верховній Раді готуються до голосування в другому читанні за законопроєкт, покликаний урегулювати обіг вогнепальної зброї серед цивільних осіб.

Однак тема про право українців на вільне володіння зброєю для самозахисту продовжує викликати гарячі суспільні дискусії — вже в соціальних мережах. Ось деякі з численних коментарів, які промовисто відображають сьогоднішні настрої людей. Основна думка зводиться до того, що проблема не у зброї для населення, а у відсутності дієвих державних інституцій і законів.

«Озброєний громадянин — опора боєздатності країни і жах для ворогів. Був би в мене самозарядний пістолет Glock-19, хай спробували б прийти орки «в гості», була б гідна зустріч».

«Мені не потрібна мисливська рушниця, я не збираюся вбивати тварин. Але мені потрібна зброя для самооборони. Короткоствольна. Зброя — це найпримітивніший «урівнювач» сили для слабкої жінки з дітьми, а також неабиякий аргумент для кожного чоловіка, який оберігатиме сім’ю, місто та свою країну».

«Найкраща державна система із самозахисту у Швейцарії. Там чоловіки після служби можуть забрати додому все спорядження і особисту стрілецьку зброю. Ось тобі й тероборона, яка завше напоготові на випадок, як мовиться, «не дай, Боже, чого». Швейцарці — надійно озброєна нація, до того ж із найменшим показником злочинності у світі».

Але є й протилежні думки. «У багатьох людей дуже низька і спотворена культура спілкування. Навіть банальне ДТП може перетворитися на криваву розбірку, якщо водії матимуть при собі зброю…»

«За нашого рівня корупції психіатри торгуватимуть довідками праворуч і ліворуч. Можна тільки уявити, скільки нарко- і алкозалежних, спокійно розгулюючи з пістолетом у кишені, у стані сп’яніння вб’ють або покалічать нормальних людей…»

«Невідворотність покарання за неправомірне застосування зброї (а те, що такі випадки почастішають — це, як мовиться, і до ворожки не ходи!) дуже сумнівна, адже всі державні інституції і суди як слід не працюють. Чекайте оголошень у мережі — допоможу прибрати конкурента, рішення про правомірність гарантую. Ціна договірна».

«Моє село перебувало під окупацією. Тому-то в мене і викликає великий сумнів основний аргумент щодо запровадження вільного обігу зброї — можливість захищатися від ворогів. Смішно, їй-Богу, якби не було так сумно. В наше село зайшли на танках, рашисти всюди ходили з «калашами». Жоден із мисливців не наважився застосувати свою зброю, а заховав її подалі. А тут приймуть закон, і всі з пістолетами підуть проганяти ворогів? Ліпше б повидавали на постійній основі зброю бійцям самооборони. І не «липовим», яких зараз наплодилося не менше, ніж воїнів ЗСУ, а таким, хто довів свою придатність у бою…»

Таким чином, питання про право володіти зброєю вельми складне, неоднозначне. Реалії потребують дуже виваженого підходу до нього, опрацювання та вирішення всіх суперечливих моментів.