Вівторок,
14 червня 2022 року

№ 20 (19964)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господар
  Версія для друку          На головну
  • Неоголошена війна

Понад сто гарячих днів

Михайло ВЕДМІДЬ.

Саме стільки часу минуло від початку широкомасштабного вторгнення країни-агресорки в Україну. Тоді, 24 лютого, мало хто у світі вірив, що наша країна здатна протистояти «другій армії світу» і протриматись у війні з нею не те що сто днів, а навіть кілька діб.

ПРОТЕ МИ витримали перший, найболючіший, удар ворога-окупанта. І не тільки встояли на початку вторгнення, а й, відбивши перші хвилі навали, перейшли у контрнаступ і в кількох регіонах, зокрема в Київській, Чернігівській, Сумській та Харківській областях, відтіснили агресора аж до державних кордонів.

Мало хто з-поза меж України міг таке передбачити. Не кажучи вже про росіян-«визволителів», які чомусь сподівалися, що їх будуть зустрічати з квітами та хлібом-сіллю. А зустріли зал-пами гармат, мінометів, ЗРК, «Стінгерів», «Стугн» і «Джавелінів», атаками «Байрактарів» і вогнем зі стрілецької зброї та пляшками з «коктейлями молотова». Тож під тиском неочікуваного жорсткого спротиву і пов’язаних із цим нечуваних утрат загарбники мусили відступити і зосередитися на окремих ділянках фронту, зокрема на Донбасі. Але і там ворог наразився на шалений спротив українських захисників, хоча під тиском переважаючих (інколи у десятки разів) сил йому таки вдалося захопити майже 95% території Луганської області та близько 70% Донецької. І зараз там точаться люті бої.

Оскільки бліцкриг, тобто план швидкоплинної війни, провалився, кремлю вкрай необхідно було хоча б до 9 травня відрапортувати своєму народові про бодай якісь «успіхи» російських вояків. Офіційно чи не найголовнішою метою московської «спеціальної військової операції» було «визволення» Донецької та Луганської областей «у межах їхніх адміністративних кордонів». Тому вирішили захопити хоча б Сєверодонецьк і Лисичанськ на Луганщині, аби відрапортувати про «повне визволення» якщо не всього українського Донбасу, то бодай цієї області. На що кинули найкращі та найбоєздатніші підрозділи із захмарною кількістю артилерії та шаленою підтримкою бойової авіації.

Ну і що? Не вдалося ворогові повністю окупувати Луганщину ні до Дня перемоги, ні до ста днів «спецоперації». І досі «визволяють» ці два героїчні міста.

До речі, попри те, що світові ЗМІ досить жваво обговорювали результати ста днів російської навали, у кремлі наполегливо рекомендували своїм медіа уникати не лише обговорення цієї теми, а й навіть згадки про якісь там «100 днів» війни. Мовляв, росіяни можуть замислитися, чому ж їхня «несокрушимая и легендарная» аж так довго не може впоратися зі Збройними силами «держави-невдахи»? Не кажучи вже про інтерес до кількості втрат у живій силі, яких за понад тримісячний термін зазнали їхні «славні воїни-визволителі».

Українці ж хочуть миру. І не капітулянтського, а переможного. Зрозуміло, що про цілковитий розгром і знищення рф не йдеться. Сусід-агресор залишатиметься поруч і нікуди не дінеться. Ще навесні Зеленський на запитання журналістів, що особисто він вважатиме перемогою, відповідав: повернення до ситуації, яка була до 24 лютого і надання Україні міжнародних гарантій безпеки, зокрема і країнами, які мають ядерну зброю. Серед останніх, вочевидь, повинні бути США, Велика Британія, Франція, Китай і… росія. Ну, а питання Криму Президент України пропонував вирішувати політико-дипломатичним шляхом протягом найближчих 10-15 років.

Так він казав у березні. Згодом риторика змінилася — мовляв, доля мирних переговорів із росією, а з ними і доля України вирішуватиметься на полі бою. Така рішучість Верховного Головнокомандувача має обнадіювати. Втім, наскільки вона нині є обґрунтованою? Адже, за словами воєнних експертів, обіцяне Заходом важке озброєння, яке дасть змогу ефективно протистояти агресору, в більш-менш достатній кількості почне надходити в Україну тільки у липні чи й у серпні.

На жаль, нищівного відкоша ворог дістав не всюди, куди зухвало вдерся. Так, на півдні йому, образно кажучи, відчинили ворота і ввімкнули зелене світло. Внаслідок чого російські війська досить легко захопили великі території, утворивши сухопутний коридор до раніше анексованого ними Криму. Чому так сталось і хто в цьому винен? Відповіді, за його власним зізнанням, не має навіть «усезнайко» Олексій Данілов — секретар РНБО. А в Офісі президента України, коментуючи тему, сказали, що розбиратимуться з цим… «після завершення війни». Оце так!

Минулого тижня уперше названо кількість утрат з українського боку. За словами радника керівника Офісу президента Михайла Подоляка, щодня гинуть від 100 до 200 наших військових. А його колега по Банковій Олексій Арестович заявив, що, за його оцінкою, від початку бойових дій віддали життя за Україну близько 10 тисяч її захисників.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Не до підвищення
Читати
Справжнє варварство
Читати
Виїхали мільйони
Читати
Збитки катастрофічні
Читати
Аграрні виклики
Читати
Захисники потребують амуніції
Читати
Обіцяють платити справно
Читати
Як знайти рідних
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове