• Актуально

Годі бути сировинним придатком

Віталій НАЗАРЕНКО.

Через війну, розв’язану проти нас росією, світ усерйоз заговорив про загрозу голоду. Нині ніхто не має сумнівів у тому, що рф навмисно блокує експорт українського зерна, аби шантажувати інші країни й максимально шкодити нашій економіці. Директор ТОВ «Просвітньо-виробничо-комерційна фірма «Сяйво», головний офіс якої розташований у Ніжині, що на Чернігівщині, і яка є експортером продукції нішевих культур, Микола Шкурко вбачає вихід для держави у диверсифікації посівів, державному протекціонізмі та розвиненій переробці вирощеного. На його переконання, світова продовольча криза — це шанс для України перестати бути сировинним придатком.

_{Диверсифікація культур}

— НА ГЛОБАЛЬНОМУ ринку кілька років тому почався процес переформатування. Наприклад, Китай вчасно це зрозумів: закупив метал, звів елеватори, які заповнив кукурудзою та соєю. У сховища закачують газ і наф-ту. Їх уже так просто не «нагнеш», — вважає М. Шкурко, який також є головою ради директорів Громадської спілки «Асоціація розвитку льонарства і коноплярства України». — Тим часом у нас очевидні передвоєнні тенденції до уваги не бралися. Тому незасіяні вгіддя — те, що ми бачили в 1990-х, можуть стати реальністю. Навіть агрохолдинги не будуть засівати всіх площ за таких цін на енергоресурси!

Який вихід? Диверсифікація. Тобто слід розкласти яйця в різні кошики. «Треба скоротити посівні площі під кукурудзою, соняшником та соєю, ціни на які мають тенденцію до зниження, — міркує Микола Пантелійович. — Натомість варто засіяти землі дорожчими нішевими культурами. Малопоширені олійні, бобові й круп’яні є варіантом у диверсифікації ринків для середніх і малих агровиробників, переробного мікро- й малого бізнесу». До чого, власне, дотична ніжинська фірма «Сяйво»: експортує гірчицю, коріандр, льон олійний. Звичайно, війна вдарила і по її бізнесу.

— Із логістикою в нас усе гаразд, тому що понад 90% ринків збуту — це європейські країни, до яких ведуть автошляхи, — пояснює М. Шкурко. — Біда в тому, що втратили основних постачальників із Херсонської, Запорізької, Донецької, Луганської, Харківської областей. Ми розраховуємо на часткове заміщення площ цих культур у Дніпропетровській, Кіровоградській, Вінницькій, Миколаївській, Одеській областях. У нас там є партнери, хоча масштаби посівів у них менші. Подібні проблеми й у наших конкурентів — інших виробників, що працюють у цій ніші, тому за такий товар на внутрішньому ринку буде боротьба, що в інтересах аграріїв.

_{Потрібен державний протекціонізм}

АБИ втримати економічний «фронт», держава, зокрема, повинна докорінно змінити аграрну політику, переконаний Микола Шкурко.

— Наше відроджене після року ліквідації Мінагрополітики перетворилось на міністерство продажу землі. Про що воно звітувало до війни? Скільки продали паїв! До того ж відділили підрозділ переробки й передали до Мінекономіки. Тобто сировинна частина відірвана від промислової, — акцентує підприємець. — Потрібно негайно відновлювати управління на місцях і дбати про національну продовольчу безпеку.

За словами керівника фірми «Сяйво», в уряді повинні переглянути підходи до керування Державною зерновою корпорацією, яку намагалися ліквідувати перед російським вторгненням і котра, на його думку, мала була б виходити на світовий ринок та ефективно займатися бізнесом. «У глобальній світовій торгівлі конкурують великі системи,— наголошує він. — Там існує державний протекціонізм, торгівля зерном, продовольством — це вагома частина зовнішньої політики, яка тісно пов’язана з економікою. Таке враження, що наші державні управлінці не розуміють глибини всіх процесів».

Не задоволений підприємець і діями Кабміну, який агітує відкривати виробництво, але не робить нічого задля цього. «Самі лише заклики, — констатує М.Шкурко. — Ніхто палець об палець не вдарив, щоб реально допомогти бізнесу».

Доцільно відновити вертикаль агропродовольчого управління на районному та обласному рівнях, певен Микола Пантелійович.

— Погляньте на Канаду — там у кожній провінції є своє міністерство сільського господарства, тому що агросектор — це провідна галузь у країні. А в Україні? До війни агропромисловий комплекс давав близько 50% експортних надходжень, а після втрати металургії цей відсоток зросте до 70, — підсумовує директор ТОВ «ПВКФ «Сяйво».

_{Не втратити історичного шансу}

НА ДУМКУ Миколи Шкурка, перспективи України як аграрної держави колосальні. «Українців увесь час водять за ніс, розповідаючи казки, що земля — це товар, що аграрні країни відсталі. І свої нувориші, й чужі тримають нас за дурнів», — не стримує емоцій чоловік.

Важливий вид діяльності, який дасть змогу країні збільшити обсяги бюджетних надходжень, створити нові робочі місця, розвантажити елеватори та гарантувати аграріям упевненість у завтрашньому дні, — це переробка. Адже логістики ми швидко не відновимо, принаймні доки не розблокуємо морів. Пропонований росією коридор нас не влаштовує, бо тоді остаточно втратимо суверенні права на власний же товар.

— Через незадовільну логістику стало збитковим транспортувати дешеві культури, скажімо, ту ж таки кукурудзу, — розмірковує Микола Пантелійович. — Потрібен дорогий товар із доданою вартістю, а навіть елементарна переробка підіймає вартість. Тобто нам треба продавати не зерно, а вироби з нього. Італійські макарони можна робити і в Чернігові — давайте технології, інвестуйте, і ми постачатимемо готове, а не сировину. Потрібно заявити світу: «Вам потрібні харчі? У нас їх удосталь, тільки купуйте, приміром, борошно, а не зерно». І так із багатьма іншими продуктами землеробства. Нехай інвестують, будують у нас переробні підприємства, створюють робочі місця. Україна повинна перестати бути сировинним придатком для світових економік. Це наша історична перспектива!

Цим і маємо безумовно скористатися попри забаганки Заходу і ракети зі Сходу. Або назад у дев’яності, бідність, незасіяні поля й колоніальне майбутнє, або ми успішна країна, яка виробляє харчові продукти для пів світу.