Прощавай, друже

Сільськовістяни.

ВОСЕНИ, 7 листопада, йому мало б виповнитися 84 роки. Проте нинішній червень, на жаль, став для нього останнім у житті. Перестало битися серце Анатолія Василенка, українського графіка і карикатуриста, удостоєного найвищої народної пошани — звання народного художника України, якого майже пів віку читачі «Сільських вістей» добре знають і як автора нашої газети…

Анатолій Петрович Василенко народився 1938 року в селі Нижня Ланна Карлівського району на Полтавщині. Ще змалку почав малювати олівцем дотепні картинки з життя. Натомість улюбленою темою його малюнків завжди були кицьки, тому й прізвисько він собі заробив відповідне — «Котячий художник».

Хоча дорогу собі у мистецтво селянський син торував довго. У 20 років Василенко вже був одружений, мав дітей та отримав роботу на цукровому заводі, де пропрацював 20 років. Там і почав створювати сатиричні замальовки для газети місцевої профспілки. «На заводі я малював пригоди, що спостерігав щодня: крадіжки цукру, втечі від охоронців, випивання в генделику після робочого дня», — так пізніше згадував художник в автобіографії. Саме на заводі 1959 року і видали талановитому землякові направлення на навчання до Миргородського керамічного технікуму, після закінчення якого він вступив до Київського училища прикладного та декоративного мистецтва.

У цей же час, на початку 1960-х, Анатолій Петрович почав співпрацювати з культовим сатиричним журналом «Перець», де майже шість десятиліть протрудився як художник і член редколегії. Був і головним художником журналу для дітей «Перченя». За радянських часів талановитого митця не раз кликали переїхати до білокам’яної. «Москвичі запрошували мене працювати в «Крокодилі», але я відмовлявся. Бо ніколи не прижився б на чужині і зачах. Тому що я українець, а мені навіть розмовляти російською складно», — згадував художник.

Він також працював у журналах «Барвінок», «Малятко», «Вітчизна», «Дніпро», «Ранок». За сюжетами двох авторських книжок Анатолія Петровича було зроблено лялькові фільми «Петрик у Космосі» та «Тимко-звіролов». Загалом проілюстрував близько 300 книжок для дітей та дорослих.

Наш колега помер від важкої хвороби. До останнього жив і працював у Києві вже як незалежний художник. В одному з останніх інтерв’ю ЗМІ він так окреслював свої будні «на заслуженому пенсійному відпочинку»:

— Зараз багато ходжу пішки. Щоранку навідуюсь до найближчої крамнички, де купую сосиски. Це для моїх відданих чотирилапих друзів, собак і котів. Когось із них я обов’язково зустрічаю дорогою до майстерні. А восени мене ще й галки зустрічають. Спілкуюся з тваринами, читаю новини, а потім малюю-малюю…

На жаль, уже не діждуться безпритульні собачки і котики свого друга — людини світлої, веселої і дотепної. Відійшов у засвіти. Та залишився чималий доробок його нерідко пророчих сатиричних малюнків, які змушують замислитись над нашим життям-буттям. І те, що він залишив нам, дуже важливе. Це наче документальне кіно українського народу з його гумором, страхами, забобонами та радощами.

Прощавай, наш вірний друже.