Тривожне переджнив’я

Леонід ЛОГВИНЕНКО. Харківська область.

Керівники СТОВ «Вперед» Юрій Михайлов та Олег Кулинич.

Поля у Богодухівському районі плекали військові та аграрії. Кожен по-своєму.

На початку місяця на Харківщині завершилась посівна. Тоді дорогою на Богодухів я бачив, як трактор із сівалкою заробляв останні насінини соняшнику в суху землю... Нинішня кампанія затяглась як через холодну весну, так і через російське широкомасштабне вторгнення.

_{Що посієш...}

У ДЕПАРТАМЕНТІ агропромислового розвитку Харківської ОВА наголошують, що цьогорічна посівна стала важким випробуванням для аграріїв області в основному через шкоду, заподіяну російськими загарб-никами. Поля всіяні випадковими або спеціально залишеними ворогом мінами, снарядами, ракетами та іншими вибуховими пристроями. Саме це завадило вчасному проведенню весняних польових робіт на всій території.

Підрахувати точно, скільки площ залишилось облогувати, вельми складно. Та попри все аграрії Харківщини упорались із сівбою-2022. На контрольованій частині області її провели у п’яти районах, окрім Ізюмського, Куп’янського (тут практично всюди відбуваються бойові дії), та у частково окупованих Харківському і Чугуївському районах. Війна дала змогу засіяти лише 65 відсотків запланованих площ: прогноз становив 771 тис. га, а вдалось упорати 499 тис. га.

Станом на 1 червня поточного року для забезпечення весняних польових робіт в області кредитом скористався 701 сільгосптоваровиробник. Обсяг залучених коштів дорівнює 1 182 066 тис. грн. Мінімальна процентна ставка — 9,7 відсотка, максимальна — 22.

_{Хліб під окупацією}

Тарас Григорович нині в територіальній обороні Богодухівського району, а до війни він працював керуючим одного з господарств Ізюмського району. Мешкав із дружиною та трирічною дитиною у службовій квартирі в райцентрі, а трудився в селі. В лютому він та його колеги вже почали готуватися до польових робіт. Підживлювали озимі по мерзлоталому ґрунту, запасалися міндобривами та засобами захисту рослин...

Коли почали обстрілювати мирне місто Ізюм, де наших військ не було, чоловік перебрався в село, в якому вже невдовзі стояла колона російської техніки протяжністю кілометрів із сім. Саме над цим населеним пунктом ворожа авіація летіла бомбардувати райцентр: скидали по кілька бомб і поверталися назад. Обстрілювали місто «гради» і «сонцепьоки», від чого видно було, як удень, навіть у льоху, де переховувалася родина...

Чоловікові вдалося вирватись з окупації. У перші дні декого ще випускали по крупу, хліб до Ізюма, бо в селі їх уже було катма. Він посадив у машину дружину, дитину і поїхав. Їх пропустили... А потім уже розстрілювали тих, хто намагався вибратися.

Про мародерство Тарас Григорович чув од людей, яким їхати було нікуди і ні за що. Розтягли господарство як окупанти, так і свої холуї. «Свинарі», що тримали кафе і ресторани в місті. Вивезли трактори, сівалки... Коли агроном приїхав і забрав свою техніку, то ті написали донос, буцімто він диверсант, корегувальник вогню. Окупанти посадили чоловіка в льох, забрали автомобіль. Коли його випустили, то він попросив повернути машину. Звісно, не віддали, а згодом навігатор показав, що авто курсувало російськими позиціями.

Друге авто, як засвідчив той же GPS, вирушило з награбованим до росії. Окупанти мародерствували, забираючи в господарстві все, що могли: магнітоли з комбайнів, відеокамери, стартери, гуму, акумулятори...

Через місяць треба жнивувати, але хліб збирати нічим. Окрім того, в Ізюмському районі поля пошрамовані розривами снарядів. Аби на такій землі щось робити, потрібно не тільки очистити її від мін, а й рекультивувати площі. Тобто засипати родючим ґрунтом вирви, які не тільки в діаметрі, а й завглибшки сягають кількох метрів. На це підуть роки.

_{Не зовсім тил}

ГОЛОВА Богодухівської РДА Анатолій Рисцов вважає, що райцентру пощастило, як не парадоксально і трагічно це звучить. Якби вістря російських колон були спрямовані не на Охтирку, Тростянець і Писарівку, які пережили страшні обстріли і зазнали сильних руйнувань, а на Богодухів, сюди також прийшла б біда. У перші дні вторгнення з міста десь поділися, каже він, як поліція, так і військкомат... Зупинити російські сили погано озброєні тероборонівці та кількадесят піхотинців 93-ї ОМБр навряд чи змогли б. Щоправда, за кілька днів усі служби повернулися.

Однак і сюди залітають ворожа авіація, ракети та артилерійські снаряди. Нещодавно пілот російського штурмовика, проносячись над одним із сіл, побачив трактор, що працював у полі. Ракета, випущена з літака, поцілила в «Джон Дір», рознесла його на шматки, а механізатору, який сидів за кермом, відірвало ноги... Постійно дістається прикордонному селу Одноробівка, де знаходиться чи не найкраще господарство області.

— Там, де можна було, ми посіяли, — розповідає Анатолій Рисцов, — окрім частини Золочівської громади. Через російсько-український кордон туди майже щодня залітають ворожі гвинтокрили. Обстріляють села — і мерщій назад.

Одноробівка, Олександрівка, Рясне, що буквально на кордоні з росією, навряд чи жнивуватимуть.

— Ми оце недавно їздили дивитись, як облаштовують фортифікаційні споруди на кордоні, так заходити на поля чи в ліс страшно: там можуть бути міни, — говорить пан Рисцов.

Якщо уявити, що станеться диво й на обстрілюваних землях жнива таки відбудуться, то не варто очікувати високих урожаїв, адже посіви не підживлювалися, не вносилися гербіциди.

— У Тимофіївці ми втратили близько 100 га наших полів, адже обробляти їх ніхто не береться, — сумно констатує директор СТОВ «Вперед» Юрій Михайлов.

На моє запитання, чи буде чим гасити посіви, якщо їх підпалять окупанти, пан Михайлов відповідає, що нині найголовніше — розмінувати поля, а потім — як захистити техніку від російської авіації і ракет... Тут необхідна ППО. А те, що призвідці війни обстрілюватимуть українські лани, неважко передбачити. Росіяни знову прагнуть учинити голодомор, як у 1933 році. Щоправда, вже у світових масштабах.