• Від Уругваю-1930 до Катару-2022

Як чемпіони від буцегарні врятувалися

Микола МОТОРНИЙ.

Другий чемпіонат світу з футболу відбувся на стадіонах Італії з 27 травня по 10 червня 1934 року.

ПРОЦЕДУРА визначення країни-господаря другого чемпіонату світу була досить тривалою. Відбулося кілька засідань виконавчого комітету ФІФА, допоки нарешті не дійшли згоди, що фінальний турнір прийматиме Італія, головним конкурентом до останнього залишалася Швеція. Заявку Італії активно підтримував особисто лідер країни Беніто Муссоліні. На підготовку і проведення заходу італійський уряд виділив 3,5 мільйона лір.

Бажання взяти участь у другому чемпіонаті світу висловили представники 32 країн. Однак формат змагань фінальної частини турніру передбачав участь 16 збірних. Тому вирішили організувати кваліфікаційний раунд для визначення його учасників. Чинні чемпіони світу, збірна Уругваю, бойкотували чемпіонат 1934 року на знак протесту проти ігнорування майже всіма європейськими командами першого світового турніру, що відбувся в Уругваї.

Серед найсильніших на той час футбольних команд світу не брали участі в чемпіонаті і представники Великої Британії, які на той час не визнавали змагань під егідою ФІФА, попри те, що організація виходила напряму на керівництво збірних Англії та Шотландії, пропонуючи їм гарантовані місця у фінальній частині світової першості. Хоча навіть команді-господарю, збірній Італії, єдиний раз за історію чемпіонатів світу треба було здобувати право участі в ньому. Втім, італійці без проблем із цим упорались.

За результатами кваліфікаційного раунду учасниками фінального турніру стали 16 збірних: Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Єгипет, Іспанія, Італія, Нідерланди, Німеччина, Румунія, США, Угорщина, Франція, Чехословаччина, Швейцарія, Швеція. 10 із 16 учасників ЧС-1934 дебютували на світових футбольних першостях. Другим цей турнір був лише для команд Аргентини, Бразилії, США, Бельгії, Франції та Румунії.

На чемпіонаті 1934 року команди починали зі стадії 1/8 фіналу і вибували зі змагань після першого ж програшу. Якщо гра завершувалась унічию після 90 хвилин основного часу, призначалися 30 хвилин додаткового. У разі якщо й він не визначав переможця, на наступний день призначалося перегравання.

Жеребкування першого етапу відбулося на основі розподілу команд на сіяні та несіяні. До сіяних, тобто номінальних фаворитів пар стадії 1/8 фіналу, були зараховані збірні Австрії, Аргентини, Бразилії, Італії, Нідерландів, Німеччини, Угорщини та Чехословаччини.

Вісім матчів першого етапу проводилися одночасно 27 травня на 8 стадіонах. Найпотужніше почали господарі турніру, які здолали збірну США із рахунком 7:1. Програли суперникам і припинили боротьбу збірні Єгипту, Аргентини і Бразилії. Таким чином єдиний раз за історію чемпіонатів світу усі вісім учасників чвертьфіналів турніру були представниками Європи.

На стадії чвертьфіналів уперше відбулося перегравання, адже після завершення 120 хвилин основного і додаткового часу матчу Італії проти Іспанії рахунок залишився нічийним (1:1). Мабуть, ніколи не перевершать учасники чемпіонатів світу «досягнення» збірних Італії та Іспанії, яке вони «накосили» у чвертьфіналі. Суперники так лупили (у прямому сенсі!) одне одного, що півтора десятка гравців отримали травми. 11 із них не змогли вийти на поле наступного дня для перегравання. Поза грою залишилися семеро іспанців (у тому числі легендарний воротар Рікардо Самора) і четверо італійців (так, Маріо Піцціоло зламав ногу і за збірну більше ніколи не грав). Додатковий поєдинок теж був дуже бойовий, але, на щастя, не такий травматичний. Виграли господарі — 1:0 і вийшли до півфіналу.

Учасниками фінальної гри стали збірні Італії та Чехословаччини, які у півфіналах взяли гору над збірними Австрії та Німеччини відповідно. Фінал ЧС-1934 відбувся у Римі на стадіоні Національної фашистської партії. За матчем спостерігали 50 тисяч уболівальників на чолі з Беніто Муссоліні. Перед стартовим свистком головний арбітр Іван Еклінд несподівано піднявся до ложі дуче. Про що вони говорили — достеменно не відомо. Швед божиться, що просто «засвідчив свою повагу лідеру країни». Втім, судив Іван явно на користь господарів. Невдовзі після ЧС національна федерація дискваліфікувала його.

Офіційно італійським футболістам пообіцяли за перемогу 20 тисяч лір кожному — казкова на ті часи сума. Проте, за чутками, був ще й інший стимул — гравцям у разі невдачі погрожували репресіями. Півзахисник збірної Італії Луїджі Монті потім згадував: «Добре, що нам не довелося на власній шкурі перевірити, чутки то були чи нас справді збиралися запроторити до буцегарні, якщо не виграємо фінал».

А невдалий підсумок для італійців був цілком реальний. Наприкінці матчу, на 76-й хвилині, рахунок відкрили чехи і тут таки вони могли його подвоїти. Але м’яч влучив у штангу, й буквально через кілька хвилин господарі зрівняли рахунок. А в додатковий час вирвали перемогу — 2:1.

Святкування тріумфу було яскраве, завжди набундючений Муссоліні на радощах стрибав. Але в історію увійшов інший епізод: італійські футболісти носили свого тренера Вітторіо Поццо на руках (на фото). Надалі ця гарна процедура стала традиційною.

Футболісти збірної Італії отримали обіцяні преміальні 20 тисяч лір, і майже всі купили квартири. Тільки найкращий гравець команди Джузеппе Меацца (на його честь потім назвали стадіон у Мілані) залишився без даху над головою, бо протринькав усі гроші за картярським столом.

У матчі за третє місце між збірними Німеччини та Австрії перемогли німці — 3:2.

Другий чемпіонат світу, як і перший, фінансово був успішний. Чистий прибуток становив 3,7 мільйона довоєнних лір, що вважалося дуже солідною сумою.

З п’ятьма забитими голами найкращим бомбардиром ЧС-1934 став чехословацький футболіст Олдржих Неєдлий. Загалом в іграх турніру було забито 70 голів, авторами яких стали 45 футболістів.