«Привіт, солдате, як тобі живеться?»

Інна ОМЕЛЯНЧУК.

Рівненська область.

У перші ж години російського вторгнення голова Рівненської обласної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» Іван Вєтров попросив колег зібратися після роботи у їхньому скромному кабінеті в Народному домі. Вже по 17-й тут було людно: переважала тривога, — але її перемогло бажання невідкладно підтримати армію та територіальну оборону.

_{I потекла ріка допомоги}

ТОМУ відразу ухвалили звернення до просвітян та всіх краян стосовно агресії рф проти України. І створили волонтерський просвітянський штаб сприяння обороні, який став координаційним центром зусиль усіх небайдужих: сюди потекла потужна людська ріка допомоги. Просвітяни відкрито звітували на своєму сайті та фейсбук-сторінці, хто і що передав, які суми пожертвував і що з необхідного на них закупили.

— Уже 4 березня ми відправили першу партію допомоги нашим армійцям на 35 тисяч, за кілька днів — другу, на 50 тисяч, — розповідає Іван Вєтров. — Далі — більше: долучилися наші закордонні партнери й просто небайдужі люди за межами України. Зокрема, мадам Мішель Фортунато та актори її театру з маленького містечка Ансні на заході Франції, освітяни з Польщі, Англії, члени товариства української мови в Чикаго (США). Завдяки їм ми зробили ще чимало відправок, загалом на понад пів мільйона. А на нашій сторінці з’явилися звіти про використання пожертв ще й французькою, англійською та польською мовами. Допомагали внутрішньо переміщеним особам, у тому числі житлом та харчуванням. А ще — жителям колишніх Макарівського та Бородянського районів Київщини, територіальній обороні стражденної Бучі...

Оскільки світ на очах став українським, то вже 23 березня українська набула статусу майбутньої мови ЄС: Генасамблея Європейської Федерації національних мовних інституцій одноголосно підтримала рішення щодо членства України в мовному просторі Євросоюзу. Певна річ, просвітяни зраділи: нашою мовою заговорив світ!

_{«Повертайтеся з перемогою»}

ПОТІМ виникла ще одна ідея — організувати акцію для школярів «Лист солдатові: з вірою в перемогу». Листів отримали майже чотири сотні: діти з різних куточків області висловили нашим захисникам повагу і захоплювалися їхнім героїзмом.

Ось рядки лише з кількох:

«Пише Вам Максим, учень 8-го класу Зарічненського ліцею №2. Відколи в нашу Вкраїну увірвався ворог, ми із сестричкою не можемо спокійно спати, ходити до школи, займатися улюбленими справами. Щоразу, коли чуємо виття сирени, горнемося до мами, шукаючи порятунку й захисту.

З перших днів війни мій тато теж пішов боронити Україну в лавах її Збройних сил. Він, як і Ви, перебуває на передовій лінії фронту, обороняючи рідну землю. Я з нетерпінням чекаю дзвінка від нього, пишаюся тим, що він справжній герой. Мабуть, нема у жодній країні світу таких самовідданих людей, таких патріотів, як в Україні. Посилаю Вам малюнок — частинку рідного Полісся».

«Щодня гудуть сирени. Ви безстрашно боретеся за нашу країну. Вірю: ви скоро повернетеся додому з перемогою. …Ось і знову сирена. Ви — на полі битви, ми — в укритті, притиснуті до мами. Зі сльозами на щоках молимося Богу — за Вас і за нас. У мене часто питали: «Ти бачила супергероя?» «Ні», — відповідала я. А тепер зрозуміла: мій супергерой — наш український воїн…», — пише Іринка Пахнюк із Володимирецького колегіуму.

У віддаленому поліському селі Половлі живе Христина Касюдик, яка адресувала захисникам такі слова: «Я і моя сім’я бачимо, як щодня в цій неоголошеній війні гинуть люди. Хочу, щоб ми жили у вільній незалежній Україні, щоб тут спокійно народжувалися нові громадяни, діти ходили до школи, а люди — на роботу, одружувалися, — тільки не воювали. Бо війна — то страшне лихо. Дорогі захисники! Знайте: ви не самі, у вас є ми — України діти. Моя найзаповітніша мрія — після війни побачити вас живими і здоровими. А потім відбудувати кожен клаптик нашої Батьківщини-неньки».

А ще діти написали солдатам власні вірші. Як от семикласник із Велюні Сарненського району Микола Ляхович:

Привіт, солдате,

як тобі живеться?

Бо ж там, де ти,

іде страшна війна,

А тут чекає твоя ненька,

І вишня, що так рано зацвіла.

Вона біліє край дороги,

Щоб ти, бува, не заблукав,

І мама посивіла від тривоги

Все молиться,

аби біди не знав.

Я вірю, вам Господь

допомагає

У праведній

священній боротьбі.

І хай наш ворог

завжди пам’ятає:

Не панувать йому

на цій святій землі!

Ось так думають наші діти: ті, кому відновлювати Україну з руїн і робити її заможною і справедливою. Звісно ж, завдяки нашому незламному духу, який ревно плекають просвітяни. Так було у найскладніші для українців періоди: історія рівненської «Просвіти» сягає століть.