Найбільший хижак України

Петро ВИШЕНСЬКИЙ,

натураліст.

Зрозуміло, чому бурого ведмедя так назвали, — через колір його шуби. Хоча вона буває і чорна, і сіра, і навіть рудувата. А ведмежата на шиї та грудях здебільшого ще й мають світлі плями, які часто утворюють своєрідний нашийник…

ЦЕЙ ЗВІР і справді вражаючих розмірів. Дорослий самець важить пів тонни, буває навіть, що й 600 кілограмів. А коли зведеться на задні лапи, то буде два з половиною метри заввишки. Справді, громадина!

Третина всіх бурих ведмедів світу мешкає у Північній Америці. Вони зустрічаються навіть у спекотних країнах, як-от Сирія. У нас же цього звіра можна зустріти тільки у лісових хащах Карпат, де він позначає свої володіння, здираючи кору в нижній частині дерев. Тамтешні мешканці, коли їм доводиться опинитися на території бурого ведмедя, всіляко уникають зустрічі з ним. Із покоління в покоління передається переказ: щоб не опинитися віч-на-віч із клишоногим велетнем, слід завбачливо зчиняти якийсь галас: наспівувати, свистіти або шурхотіти гілками…

Аж не віриться: невже такий грізний і здоровенний звір може злякатись якогось там свисту? Проте найчастіше саме так і стається: ведмідь, зачувши «людський дух», одразу кидається навтьоки. Тому зустріти його в лісі просто так майже неможливо. Хіба що застанете зненацька, коли той поїдатиме здобич. Тоді він небезпечний — може вдарити людину лапою. А вона така кігтиста і сильна, що здатна видерти шмат тіла. Довжина ведмежих пазурів зазвичай сягає 10-12 сантиметрів.

Незважаючи на те що бурий ведмідь часто вважається хижаком, це не зовсім так. Хоч він і полює на дрібних тварин та пташині яйця, все ж добрі три чверті його раціону припадають на рослинну їжу. Найбільше смакують лісові ягоди, корінці, молоде листя осики. У бурого ведмедя чудова пам’ять. Він завжди пам’ятає місця з грибами та ягодами і обходить їх у міру дозрівання. Загалом потребує багато їжі. Він може годинами виколупувати із землі жуків та їхні личинки. А ще полюбляє мед: аби поласувати ним, терпітиме укуси розлютованих бджіл.

До речі, зір у ведмедів такий же гарний, як і в людей. А нюх і слух розвинені набагато краще.

Зазвичай звір протягом життя користується одним і тим же барлогом у непролазній темній хащі. До сплячки готується заздалегідь. Передзимної пори починає по-новому облаштовувати собі схованку, де спокійно проспить до весни. А щоби зручніше зимувалося, збирає для устілки мох, траву, а потім, задкуючи, затягує все у барліг. Сон у нього досить чутливий та тривожний, температура тіла при цьому сильно не знижується, уповільнюються дихання та серцева діяльність. Під час сплячки серце бурого ведмедя робить 8-9 ударів за хвилину. У цей час небезпечно турбувати волоханя. Розбуджений під час сплячки страшний у своєму нестримному гніві, і чимало мисливців, що необережно потривожили його сон, суворо поплатилися за свою помилку.

Взимку такому великому звірові важко прогодуватися, та й пересуватися по снігу нелегко. Тому перед зимівлею набирає близько 200 кілограмів ваги. Якщо не вдасться накопичити достатньо жиру за літо, в барліг не ляже — бродитиме всю зиму злий та голодний. У народі такого звіра називають шатуном, він дуже небезпечний. У пошуках їжі заходить на стоянки лісорубів, інколи робить спроби вполювати лося, оленя чи іншу тварину.

Вважають, що взимку ведмідь смокче лапу. Та це не так. Справа в тому, що у нього посеред зими замінюється шкіра на підошвах, при цьому вони сверблять, от він у напівсні й чеше їх язиком.

Ведмедиха залягає в барліг разом із ведмежатами попереднього року народження. А в січні-лютому з’являється на світ нова малеча. Вага новонародженого ведмедика набагато менша, ніж людського немовляти, — всього якихось 450-500 грамів. Мама до весни годує дитинчат своїм молоком, яке втричі калорійніше за коров’яче. Ростуть вони повільно, тож із лігвища виходять розміром із невеликого собаку. У віці чотирьох місяців дикі ведмеді вже можуть чимчикувати за матір’ю в ліс у пошуках їжі. Мати ведмедиця в цей період все ще вигодовує їх молоком і вчить правильній соціальній поведінці. Майже половину свого часу ведмежата проводять в іграх. Так вони пізнають навколишній світ і розвивають важливі навички, необхідні для полювання. Решту часу проводять у пошуках їжі та сну. І так до двох років ходять із матір’ю, а тоді починають шукати власну територію.

Іще одна хибна думка побутує про бурого ведмедя. При ходьбі носки його лап повернуті всередину, а п’ятки назовні, через що звіра і називають клишоногим і незграбою. А втім, це не заважає йому бути чудовим бігуном. Щоби знали: ведмідь може наздогнати навіть коня!

Сьогодні у лісах Європи майже не залишилося цих хижаків. Винищили. Тим часом, за даними співробітників Карпатського біосферного заповідника, у цій природоохоронній зоні нині живуть близько 200 бурих ведмедів. Їх занесено до Червоної книги, тобто узято під охорону державою.