Невтомні янголи добра

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

Фото автора.

Невдовзі цей вантаж отримають воїни на передовій.

Із перших днів війни в Жмеринці працює великий волонтерський штаб. Тут є одяг, взуття, харчові продукти, засоби гігієни та інші речі, необхідні як переселенцям, так і військовим.

А ПОЧИНАЛОСЯ все із виготовлення аптечок індивідуального захисту для бійців роти охорони міста Жмеринка. Згодом до приміщення спортивної школи жмеринці заходилися приносити речі, а волонтери сортували все і приймали тих, хто звертався по допомогу.

— Після трьох страшних місяців війни я вкотре переконалася: люди наші самовіддані й безвідмовні, коли йдеться про спільну біду, — каже громадська активістка Ольга Горбань. — Щодня вони творять добро для ближнього свого. Доля подарувала нам нові приємні знайомства зі справжніми патріотами України. Два місяці тому ми дізналися про активну громадську діяльність фельдшерки екстреної медичної допомоги Інни Туркеєвої. Вона самотужки знайшла в США вихід на емігрантів з України, налагодила з ними контакти і організувала надходження гуманітарних посилок із бронежилетами, наколінниками, тактичними окулярами, ліхтариками, лікарськими кровозупинними препаратами, перев’язувальними матеріалами, надувними матрацами, термобілизною, турнікетами… Потім ці речі були направлені у фронтові підрозділи, де служать медики зі Жмеринки. А нещодавно Інна Володимирівна отримала кошти від своєї нової знайомої з Америки Марії Кенюк, за які придбала дороговартісний тепловізор і передала його на передову. Зараз фельдшерка збирає гроші на ще один тепловізор. Їй допомагають колеги Олексій Ліщишен, Вадим Гуцол та колектив міської стоматологічної клініки Гаврилюка…

Суттєвою підтримкою для жмеринських волонтерів є допомога від благодійного фонду депутата обласної ради Олега Легези «Енергія відродження», Українсько-німецького гуманітарного штабу та організацій «Народний легіон» і «Львівський лицар». І, звичайно, безкорислива робота невтомних янголів добра — Ярини Бульби, Катерини та Віталія Дубенських, Олесі Дячини, Тетяни Кульчицької, Оксани Котової та ін.

А ось думка багатодітної матері Катерини Мазур: «Ця жорстока війна своїми кривавими руками вирвала із мого дому найрідніше — чоловіка Дмитра. Він міг би не йти в армію, бо має бронь, але не воювати також не міг, бо він захисник своєї сім’ї, свого роду, своєї країни. Я як любляча дружина, звісно, підтримала чоловіка в його рішенні, але безмежно хвилююся і водночас пишаюся ним. Сьогодні кожен може робити щось задля нашої спільної перемоги. В час жорстоких випробувань ми усі як ніколи потрібні нашій Україні! Кожен може бути корисним на своєму фронті. І поки мій коханий бореться на передовій, ми з волонтерами Жмеринки виконуємо своє стратегічно важливе завдання — допомагаємо військовим, переселенцям і тим, кому зараз надто важко...»