• Думки вголос

Крах економічної стратегії

Олексій КУЩ, економіст.

Нещодавно прочитав історію власника потужного агропідприємства. Величезна компанія, елеватор на 0,5 млн т, сотні працівників і навіть 5-кілометровий канал до найближчої річки для проходження барж. Експорт кукурудзи протягом десятків років. Нині продукцію не можна ні вивезти, ні продати, закупівельні ціни нижчі за собівартість, держава не допомагає, людям нічим платити зарплату. «Мабуть, я народився не в тій країні, справа всього життя гине», — робить висновок ця сильна людина.

А ТЕПЕР уявімо собі, що замість суто вирощування кукурудзи підприємство випускає біоетанол, а супутній шрот іде на виробництво комбікормів, і поблизу корівники та свиноферми. А поруч них — виробництво м’яса, сухого молока та консервної продукції. І вже нема всіх цих проблем із логістикою: біоетанол вивозять спиртовози, фури — м’ясо та сухе молоко і консерви. І навіть якщо не вивозять, ця продукція зберігаться досить довго.

Приблизно така сама ситуація і в усій країні: зерно, яке може згнити на полях, і прив’язка до портів, що сьогодні стала зашморгом у руках путіна. Адже могли цистернами відправляти до ЄС біоетанол, біодизель, комбікорми, соєвий білок, лецитин, продукти переробки. І пропускної спроможності Укрзалізниці вистачало б на всіх. Завважте: у переробників насіння на олію таких гострих проблем нема. Труднощі є, а зашморгу немає.

І тут можна дорікнути державі й «сильним людям» у ​​дурості й недалекоглядності. Однак це буде неправильно. «Сильні люди» були розумними, тому створили особисті імперії. Але так працюють податкові та регулятивні стимули. Якщо держава, відшкодовуючи по 4 млрд дол. ПДВ на рік експортерам сировини, дотуючи низькі тарифи на Укрзалізниці та портах, створює максимально комфортні умови для сировинного експорту, то ніхто не займатиметься складнішим бізнесом.

Я багато разів розмовляв із бізнесменами в рамках різних стратегій розвитку, чому вони не займаються переробкою. І це запитання викликало у них сміх. Вони говорили: «У мене сезонна рентабельність 50-70%, низькі капітальні інвестиції, помірні операційні та величезний грошовий потік. Бізнес-цикл — до року. Навіщо мені лізти в OPEX (операційні витрати) та CAPEX (капітальні витрати) за важкопрогнозованого грошового потоку в переробці, де п’ятирічні бізнес-цикли, витрати на маркетинг, інжиніринг та просування продукції на чужих ринках, при тому що свого ринку уряд не захищає? Навіщо мені міняти 50% на 10-15% з іще вищим порогом ризиків, коли я просто віддав зерно міжнародним трейдерам, а вони вже самі вивезли його і продали? А держава мені ще й 20% ПДВ відшкодує».

Але якщо ми готувалися до війни, а війна з рф триває з 2014 року, то чому ніхто не подумав про те, що під час війни насамперед блокується сировинний експорт через порти, тим паче що у нас майже катма власного флоту. Ірак не міг вивозити нафту, воюючи зі США, як і Іран. Також Швеція у Другій світовій наражалася на труднощі експорту рудної сировини, а Фінляндія — деревини. Тобто з 2014 року нам потрібно було раз на п’ять років додавати один технологічний переділ і збільшувати глибину переробки сировини.

Я пишу про це з 2015-го, але наші еліти нагадують мені комаху бабку, яка «літо красне проспівала, а зима вже тут як тут». І треба йти до «мурахи» — німців, американців — по допомогу. Що потрібно було робити?

1. Створити систему експортних мит на сировину та сформувати за їх рахунок національний резервний фонд. За моїми оцінками, там могло бути близько 20 млрд дол., достатніх для початку структурної розбудови економіки. Проте ці гроші пішли «сильним людям».

2. Захистити внутрішній ринок імпортними митами.

3. Переглянути механізм відшкодування ПДВ з метою стимулювання експорту товарів із високим рівнем доданої вартості, а не сировини.

Тоді сьогодні було б кілька чемпіонів у сфері вітчизняної переробки та масовий прошарок середнього бізнесу в харчовій галузі. Натомість у нас склалася модель рентної, корупційної, сировинної моделі економіки. «Сильні люди» за допомоги своїх клієнтів у парламенті створили лобістський корпус законів та стимулів, спрямованих на вивезення сировини. Клієнтела проголосувала за ці закони та отримала свою частку. «Сильні люди» вивезли сировину і стали багатими людьми.

Тепер ця модель упала.

Але проблема в тому, що в уряді так ніхто й не говорить про роботу над помилками та про нову стратегію розвитку. Всі дбають про те, як вивезти сировину, поділитись і забути. Проте так не має бути...