Повстань, повстань, народе мій!

Микола ЯСЕНЬ.

Усім відомо, що 1941 року пісня «Вставай, страна огромная» зіграла в колишньому союзі неймовірно мобілізуючу роль, закликавши тодішній радянський народ до визвольної війни, невдовзі названої Великою Вітчизняною.

АВТОРАМИ слів цієї композиції оголосили Василя Лебедєва-Кумача, а музики — Олександра Александрова. Обидва в невмитій росії вважалися корифеями своїх царин. А тепер вслухайтеся в слова іншої, українськомовної, пісні:

Ось день війни народної,

Ось кари й помсти час!

Нема вже сили жодної,

Щоб стримувала нас!

Ми йдемо в бій з ворожими

Полками орд чужих.

Ми віримо, що зможемо

Звільнити край від них!

Не нам неволя й панщина,

Й імперськая тюрма,

Б’ємось проти кремлівського

Московського ярма!

І рефрен:

Повстань, повстань,

народе мій,

Берись за зброю вмить,

Нехай під окупантами

Завжди земля горить!

Помітили, що і слова, і рефрен якнайліпше лягають на мелодію знаменитої радянської композиції? Це неспроста. Ще в буремних 1919-1920 роках, під час громадянської війни, у придніпровських степах уперше прозвучала пісня «Повстань, повстань, народе мій!». Понад 30 років тому цей твір нам повернув відомий кобзар Тарас Силенко. Він вважав, що слова і музика — народні. Хвацький Лебедєв-Кумач застосував винахідливий плагіат: «запозичив» зміст і дух патріотичної української пісні, поклавши все це в основу свого вірша. Уславлений російський композитор Олександр Александров до створення музики взагалі аж ніяк не був причетний. Безсоромно привласнив, тобто вкрав, чужу...

У наші дні знаний український письменник, автор романів і кіносценаріїв Юрій Андрухович, погодившись із тим, що вірші та музика пісні «Повстань, повстань, народе мій!», імовірно, справді народні, повідомив таке. Цей патріотичний гімн виник на Катеринославщині у 30-тисячній дивізії криворізьких козаків Степової повстанської армії. Очолював з’єднання Костянтин Пестушенко, котрий увійшов в історію ще й як отаман повстанців Кость Степовий-Блакитний. Він народився у селі Ганнівка нині Криворізького району. Спершу очолював 20-тисячну Середньодніпровську ватагу повстанців, котра підпорядковувалася армії Нестора Махна. Одначе потім обрав за краще діяти самостійно і, ставши командиром Степової визвольної дивізії, боровся з більшовицьким режимом партизанськими методами. З піснею «Повстань, повстань, народе мій!» його козаки і мчали на конях у боях проти московських поневолювачів. Давня пісня-заклик прислужиться й сьогодні, аби дати нищівну відсіч окупантам.

До речі, це не єдине свідчення крадіжки пісні диким «рускім міром». Таких випадків набереться десятка півтора. Наприклад, «білогвардійську» пісню «Поручик Голицын», за твердженням російських музико-знавців, нібито записав зі слів народу та обробив якийсь Владислав Коцишевський. А насправді це зовсім не так. Мелодію росіянин украв у… повстанця-«бандерівця» Миколи Матоли, який 1949-го створив і слова, і музику пісні «Друже ковалю». Плагіатор, звісно, текст переінакшив.

А наостанок — про пісню «Там вдали, за рекой», яку російська «Вікіпедія» приписує бійцям Червоної армії. Насправді ж власну пісню на цю мелодію, але з іншими словами років на 10 раніше співали січові стрільці. Називалася вона «Прощався стрілець».