Не сидіти склавши руки

Катерина ЗВОНАРЕНКО.

Фото з відкритих джерел.

Перемогу над ворогом маємо наближати всі. Родина Компанців із Черкас реально допомагає фронту: щотижня ліплять майже тисячу вареників для бійців.

І, ЯК мовиться, першу скрипку тут грає глава сім’ї пан Євген. Йому 42, так сталося, що 11 років тому отримав виробничу травму. Відтоді чоловік не обходиться в побуті без інвалідного візка. Проте не звик сидіти склавши руки, живе на позитиві, навіть вважає, що тоді доля подарувала йому шанс на щасливе подружнє життя, адже саме в лікарні він познайомився з майбутньою дружиною Тетяною, відтак вони створили хорошу сім’ю, разом уже 10 років.

Нині, коли агресор намагається зруйнувати країну, така сімейна злагода дуже знадобилася Компанцям.

— Коли побачив, як орки пруть, зрозумів, що це не на день і не на два, вони намагатимуться якомога глибше зайти в Україну, — розмірковує пан Євген. — Не можу втілити бажання бути на передовій і гнати клятих із нашої землі. Але ж тут, у тилу, ми здатні прислужитися іншими справами.

Чоловік щоденно допомагає дружині й доньці ліпити вареники та пиріжки для бійців на фронті. Родина поставила цю справу на потік. А ідея належить доньці Яні, яка має досвід приготування безкоштовних обідів для літніх людей. Спочатку вона ходила кулінарити до знайомої. Згодом разом вирішили перенести виробництво додому.

— Кажу своїм дівчатам: давайте спробуємо. У нас удома є морозилка. Щодня можемо робити по 300-400 вареників. Привезли картоплю з села, печінку купили, — згадує Євген Компанець. — Моє завдання — приготування начинки й розкачування тіста. Варю печінку, чищу цибулю, варю і товчу картоплю. Донька й дружина ліплять. Іноді я їм допомагаю.

Родина Євгена готує вареники із двома начинками: з картоплею та грибами і картоплею з печінкою. Спочатку сім’я обходилася власним коштом, та справа вельми затратна, й Євген опублікував допис про вареники у Фейсбуці. Отримав тисячі коментарів, пропозиції про поміч.

Відтоді до Черкас на адресу ентузіастів регулярно надходять продукти, а також термосумки поштою. Нещодавно місцевий підприємець подарував додаткову морозильну камеру. До виготовлення вареників долучається й онук Віталик. Із задоволенням малий виконує свій фронт робіт — розбирає поліетиленові пакетики, в які першочергово пакують страви. Та й сам уже може зліпити свого вареника.

Тетяна Компанець каже, що тривалого зберігання вареників вдається досягти заварним тістом. Його рецептом із жінкою поділилася її мама.

— Робимо таке тісто, яке має тривалий термін придатності, — щоб вареники доїхали до хлопців у найгарячіші точки. Але зазвичай їх дуже швидко з’їдають, адже вони вже готові, зварені, із засмажкою, досить лише розморозити на сонечку, — каже жінка.

— До дня, коли волонтери мають їхати, намагаємося по максимуму забити морозилку. Щотижня понад 900 наших вареників їдуть на фронт. Куди саме — немає значення. Всі хлопці там наші, — додає черкасець. — Ми переможемо, це невідворотно!