Навчання в умовах війни

Олена КОЩЕНКО.

Першовересневий День знань традиційно дав старт новому навчальному року. Для українських дітей він нині розпочався під звуки тривог. Хтось прослухав перші уроки вдома за дистанційною або сімейною формою навчання, а хтось на безпечніших територіях сів за парту у школі… Яка ж ситуація з навчанням наших школяриків на сьогодні?

_{Офлайн, онлайн і змішані заняття}

ЗГІДНО з даними Міністерства освіти і науки, з 1 вересня розпочалися заняття у 12 906 загальноосвітніх закладах, в яких загалом нараховується 3,9 міль-йона учнів. При цьому в 3539 школах для 864,5 тисячі дітей уроки проводяться повністю очно (офлайн). Найвищі показники готовності до освітнього процесу в традиційному форматі — у Києві, а також у Львівській, Закарпатській, Чернівецькій та Кіровоградській областях. У ще 3870 школах 1,252 мільйона дітей навчаються за змішаним форматом, який передбачає очні й дистанційні (онлайн) уроки. А 5497 закладів викладають предмети для 1,783 мільйона школярів виключно онлайн.

Остаточне рішення про формат організації освітнього процесу в кожній школі чи регіоні ухвалюють обласні військові адміністрації та засновники навчальних закладів відповідно до ситуації й «обґрунтованого побажання батьків учнів». А також залежно від наявності у школі пристосованого укриття, в котрому можливо гарантувати базові фізичні потреби дітей та вчителів, як того вимагає директива РНБО. А їх, цих укриттів, іще додасться. За інформацією міністра освіти Сергія Шкарлета, з другої половини вересня, ймовірно, перейдуть на повноформатний режим іще кілька тисяч шкіл, де зараз завершуються роботи зі створення укриттів-підвалів. Нерідко до цього докладають свої працьовиті й майстровиті руки батьки учнів.

Воно й зрозуміло: мами і тата хоч і зважають на вимоги безпеки, проте багатьох із них не влаштовують уроки через екран ноутбука або смартфона. Аж ніяк не кожна дитина може вдумливо зосередитися на вивченні предмета, зрозуміти нову тему. Особливо складно це робити учням початкової школи, судячи з досвіду попередніх «ковідних» часів, адже вони ще не мають навичок самоосвіти. На сьогодні вже істотно знизився рівень математичних та мовних знань учнів 4-х класів, що засвідчили відомості звіту Українського центру оцінювання якості освіти. Такі ж плачевні результати з точних наук в учнів базової та старшої школи.

Тож чи варто дивуватися, що, наприклад, у Чернігові, де зруйновано п’ять шкіл, а 25 із 33 пошкоджено, майже 60% опитаних батьків хочуть, аби діти ходили на уроки до навчального закладу. У Львові на бажання батьків запровадили навчання в такому режимі: 1-5-ті класи — очно, 6-10-ті — очно з одним дистанційним днем, 11-ті класи — змішана форма навчання залежно від семестру…

Разом із тим запроваджене у пандемічний період коронавірусу дистанційне навчання позбавило належної освіти багатьох мешканців сіл. Тоді майже вдвічі менше сільських учнів мали доступ до освітнього процесу онлайн, ніж їхні міські ровесники. «Лише 31% учителів у селах та 56% у містах зазначили, що всі учні початкової школи були охоплені дистанційним навчанням. У базовій та старшій школі показники майже не відрізняються: 33% у селах та 60% у містах», — йдеться у звіті Державної служби якості освіти.

Так що навіть у війну в Україні там, де це тільки можливо, очна освіта — у пріоритеті в батьків. Або ж вони домагаються проведення бодай змішаної форми занять.

_{Окуповані учні та вчителі}

ТИМ ЧАСОМ на загарбаних рашистами українських землях окупанти та їхні поплічники щосили прагнуть знищити українську систему освіти, насаджуючи російські стандарти та забороняючи в школах спілкуватися українською мовою, викладати історію України, українську мову та літературу. Окрім того, наших учителів змушують проводити класні години та виховні заходи, на яких виправдовувати російське вторгнення, вивчати символіку та атрибутику країни-агресора, спотворювати історію України тощо. З бібліотек закладів освіти вилучаються українські підручники, твори наших письменників та поетів.

Окрім того, окупанти нерідко використовують школи як такий собі «живий щит» — прикриваються дітьми. Так, у шкільній будівлі в населеному пункті Орлянське Запорізької області на першому поверсі мешкає 70 загарбників, на другому поверсі навчаються діти, а тут же на подвір’ї розміщена військова техніка ворога.

Більшість учителів на захоплених територіях, до їхньої честі, хоч і перебувають у вкрай важкому становищі, все ж відмовляються співпрацювати з російськими зайдами. Окупанти та їхні посіпаки шантажують і батьків, які не пускають дітей до школи з рашистськими порядками, а долучили їх до Всеукраїнської школи онлайн-навчання. Нелюди погрожують забрати таких дітей до інтернатів та не віддають документи тих учнів, яких батьки хочуть вивезти на підконтрольну Україні територію.

Утім, в окупованих територіальних громадах знайшлися вчителі, які зголосилися просувати ідеї «рускава міра» в українських школах. «Викладачі та освітні заклади на тимчасово окупованій території, які поширюють освітні стандарти рф, потраплять під спеціальні економічні та інші санкції строком на 5 років», — йдеться у рішенні Кабінету Міністрів, ухваленому на пропозицію Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Сьогодні в такому підсанкційному списку 81 педагог та 53 юридичні особи.

_{За кордоном}

«СТАНОМ на 1 вересня понад 506 тисяч українських дітей вже інтегрувались у шкільні системи країн Європейського Союзу — розпочали заняття за національними освітніми програмами країн перебування», — це інформація від пресслужби Європейської комісії.

Загалом, за оцінками ЄС, від початку війни кордон Євросоюзу з боку України перетнуло понад 8,6 мільйона українців. Понад 4 мільйони дістали в країнах ЄС тимчасовий захист, а 25,5 тисячі — притулок. Серед них чимало неповнолітніх.

Діти — майбутнє і запорука історичної життєздатності кожної нації. Тим часом у МОН висловлюють песимізм стосовно динаміки повернення дітей в Україну. Як відзначив міністр освіти і науки Сергій Шкарлет, юні українці добре соціалізуються на новому місці й легко опановують нову для них культуру і спосіб життя. Тож це стало величезним викликом для держави, який може прискорити процес падіння нашого суспільства у глибочезну демографічну прірву.

Поки що Міністерство освіти рекомендує українським дітям, які навчаються в іноземних школах, долучатися до уроків Всеукраїнської школи онлайн із трьох предметів — історії України, української мови та літератури. Адже такі предмети за кордоном не викладають, а діти мають їх знати.

_{Новоспечені студенти вишів}

МАЄМО своєрідний рекорд вступної кампанії за всі роки незалежності України: цього року студентами закладів вищої освіти стали 95% нинішніх випускників 11-х класів — 212 тисяч із загалом 223 тисяч. Причому є така особливість: більшість новоспечених першокурс­ників (понад 145 тисяч) здобуватиме ступінь бакалавра на контрактній, себто платній, формі навчання. А серед них переважають юнаки, які до того ж обрали заклади вищої освіти, де є військова кафедра.

Як відомо, «палітурка» студента такого вишу надає військовозобов’язаним чоловікам відстрочку від призову. Користувачі соціальних мереж стосовно цього припустили, що деякі абітурієнти тому й прагнули будь-що вступити до вишу, аби дістати відстрочку від призову. Так і пишуть: «Пощастило «відкосити» від армії хлопцям, нехай і за гроші, сплачені вишу за навчання».

Між іншим, існує ще одна особливість цьогорічної вступної кампанії до вишів: кожний десятий український абітурієнт захотів стати спеціалістом із комп’ютерних технологій. Найпопулярніші навчальні заклади — НТУУ «КПІ імені Ігоря Сікорського» та Національний університет «Львівська політехніка». Загалом же кількість заяв вступників на IT-спеціальності нині перевищила 100 тисяч! Тоді як, за даними Української асоціації IT-професіоналів, попередніми роками вітчизняні вищі навчальні заклади готували щонайбільше 16 тисяч айтівців на рік. Експерти пов’язують це не лише зі стабільністю та розвитком добре оплачуваної індустрії навіть під час війни, а й із більш свідомою прагматичністю щодо вибору професії самих абітурієнтів.

А попит на таких фахівців надалі тільки збільшуватиметься. В Україні на 100 тисяч населення число айтівців у два-чотири рази менше, ніж у сусідніх Польщі, Угорщині, Сербії, Литві. Тож Україна має у цій царині великий потенціал.

_{Замість післямови}

ХАЙ ТАМ ЯК, а новий навчальний рік набирає обертів. Учителям та учням доведеться багато в чому підлаштовуватися, перебудовуватись і звикати до уроків у підвалі під звуки сирени. Наш ворог, нехтуючи всіма загальнолюдськими та моральними нормами, підступно б’є по цивільних об’єктах, про що свідчать сотні знищених шкіл, лікарень та десятки тисяч приватних будівель. Так, через бомбардування та обстріли збройними силами рф було пошкоджено 2328 навчальних закладів, із яких 289 зруйновано дощенту.

Попри це маємо вистояти і перемогти. Зокрема й на освітньому фронті. Для цього треба адаптуватися до нової освітньої реальності. А керманичам — виробити правильну стратегію, щоб діти мали реальний доступ до якомога повнішої освіти навіть в умовах війни.