Куди цілить ворог

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Фото автора.

Днями до Харкова, в самісінький центр міста, прилетіло дві ракети. Одна впала у дворі російськомовної школи №5, друга — на Павлівській площі неподалік славнозвісної Гончарівки, сватання на якій оспівав письменник і театрал Григорій Квітка-Основ’яненко.

НЕ МИНУЛО й доби, як вікна в будівлі поблизу влучання другої ракети наглухо забили ДСП, почали засипати вирву та лагодити вцілілі електрокомунікації. До вечора на місці «прильоту» вже була свіжа латка асфальту метрів 15 діаметром. «Скільки коштуватиме ремонт дороги, це ми пізніше порахуємо», — каже чоловік, з усього видно, начальник над ремонтниками. Щоб засипати всі вирви, які наробили «братні» ракети та снаряди, харківським комунальникам, напевне, знадобилися тисячі кубів піску, щебеню і квадратні кілометри асфальту. Та й робота коштує недешево. Бо таких вирв по місту налічувалися десятки.

Перша ракета, яка впала у дворі школи, поцілила в біотуалет. Народ глузував щодо цього: «Яка армія в Росії, такий у неї і тероризм — туалетний». Слово «терор» у перекладі з латини означає «жах». У зв’язку з останніми обстрілами Харкова це слово дуже часто вживається. Гатить ворог зенітними ракетами С-300, переробленими для того, аби бити по наземних цілях. Вони не такі точні, як «іскандери» чи «калібри», проте наганяють на містян чимало страху, адже вирви від них величезні, та й звук вибуху чути у найвіддаленіших куточках великого міста. Отож цілили у школу — влучили в туалет.

У другому випадку ракета прилетіла до архітектурної споруди на Павлівській площі. Це так званий «Селянський будинок», споруджений 1912 року в стилі українського модерну. В мене нема сумніву, що ворог цілився не хаотично, навмання, а намагався влучити саме в цю будівлю. На її створення архітектора Корнієнка надихнула українська хата з її м’якими неповторними лініями та наші дерев’яні храми, зведені у стилі лиманської архітектури — «козацького бароко». Зразок такої церкви — шедевр у Новомосковську на Дніпропетровщині.

До речі, ворог намагався зруйнувати будівлю, в ніші стіни якої стоїть погруддя Кобзаря. Споруджувався «Селянський будинок», котрий слугував готелем, 1914 року, напередодні сторіччя Тараса Григоровича. Тоді було заборонено відзначати його ювілей. Столипін, прем’єр імперії та російський шовініст, заявив, що за його правління ніяких урочистостей не буде... Тож з’ява погруддя за два роки до ювілею Кобзаря — диво, яке свідчить про українськість Харкова. Між іншим, будинків з архітектурними рисами, притаманними вищезгаданому стилю, збереглося в нас якщо не найбільше (а дехто запевняє, що так воно і є), то точно не найменше в країні.

Ще один зразок архітектури українського модерну колись, на початку дев’яностих, влада передала церкві московського патріархату. Повертали споруди, які раніше належали єпархії рпц (упц мп), а разом з ними віддали й будівлю, в якій розміщувався історичний музей. Тепер церковники там розгорнули бізнес. Звісно, що московської «власності» путін не руйнуватиме. А от по будинку на Павлівській площі ракетного удару завдав.