На сторожі здоров’я

Валерій МАРЦЕНЮК.

м. Хмельницький.

Фото автора.

СОРОК років промайнуло відтоді, як молодий лікар Антонінської райлікарні №2 Микола Табола після закінчення клінічної ординатури влився в колектив щойно створеного обласного онкологічного диспансеру (нині обласний протипухлинний центр). А 9 вересня життєвий поріг цієї щедрої на добро людини 70-й раз озолотило сонячне проміння. Микола Михайлович вдячний долі, що вивела його, сільського хлопця з Ключівки Красилівського району, до визнання та людської шани.

Ювілейний будень знаного на Хмельниччині хірурга-онколога заслуженого лікаря України, заступника директора з медичних питань Хмельницького обласного протипухлинного центру видався, як завжди, по вінця насиченим. Та ще й додалися телефонні дзвінки і теплі вітанння од друзів, знайомих, колег, вдячних пацієнтів та їхніх рідних із ювілеєм. Були, звісно, зворушливі слова і букети квітів. Приїхала привітати свого рятівника і Валентина Іванівна — мешканка одного з селищ (з етичних міркувань не називаємо її прізвища). «Завдячуючи золотим рукам мого рятівника, — розчулено каже жінка, — я знову милуюся чудовими ранками і сонячними днинами, няньчу онуків. Довіку не забуду цієї щедрої на добро людини».

З 1998 року Микола Михайлович разом зі своїми учнями виконує у Хмельницькому онкодиспансері операції на грудній клітці, при пухлинах стравоходу та верхніх відділів шлунка, на печінці. Такі хірургічні втручання здійснюють аж ніяк не в кожному обласному центрі. «Наш колектив, — каже Микола Михайлович, — робить усе, аби вивести пацієнта з недуги. Стоїмо на чатах найдорожчого — здоров’я людей, їхнього життя. Тому в кожного мого колеги відповідне ставлення до роботи».

З початком російсько-української війни всі ми, від старого до малого, намагаємося бути корисними, допомагати своїй державі, рідним захисникам, щоб день за днем наближати довгоочікувану перемогу. Значний внесок у цю справу роблять і медичні працівники обласного протипухлинного центру, де лікуються українські воїни, вимушені переселенці.

Не забуває Микола Михайлович і за своє рідне село, пошановує земляків, на їхнє прохання допоміг спорудити святу купальню біля храму.

Накопичені за роки знання і досвід заслужений лікар України Микола Табола залюбки передає молодшим колегам. Особлива його гордість — В’ячеслав Мороз, котрий під упевненою рукою вчителя опанував тонкощі онкологічної хірургії, став високим професіоналом. Він кандидат медичних наук, заслужений лікар України директор обласного протипухлинного центру.

Наша розповідь про Миколу Таболу була б неповною, якби не згадали про його дружину, також лікаря, берегиню родини Лідію Миколаївну, і доньок Наталію та Надію, які пішли стежкою батьків.