Скільки може тривати ця війна і як нам у ній перемогти

Валерій ЗАЛУЖНИЙ,

Головнокомандувач Збройних сил України, член Ради національної безпеки і оборони України, генерал.

Михайло Забродський,

перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони і розвідки, генерал-лейтенант.

Стаття опублікована на сайті «Укр­інформ» 7 вересня 2022 року.

У сьогоднішньому розумінні абсолютної більшості військових експертів і аналітиків широкомасштабна війна, розв’язана рф проти України 24 лютого 2022 року, вже давно не вкладається у поняття локального конфлікту середньої інтенсивності. Це стосується і просторових показників, і кількості залучених військових сил, і переконливого переліку засобів ураження та іншого високотехнологічного обладнання, які притаманні цьому воєнному протистоянню.

_{Скільки це продовжуватиметься?}

ОКРЕМО стоїть питання тривалості зазначеного конфлікту. Адже в жодному уявленні він уже не вкладається ані в рамки анонсованого російського «бліцкригу», ані у тривалість активних фаз бойових дій у війнах початку 21-го століття. У будь-якому разі тривалість війни вже вимірюється місяцями. Й існують усі підстави вважати, що цей часовий рахунок перетне календарні межі 2022 року.

У зв’язку з цим закономірно вже зараз розглядати перспективи на наступний рік. І робити це не лише у форматі передбачень та припущень. Такий розгляд повинен мати на меті цілком практичне вираження. А саме: наскільки мають простягатися військові амбіції української сторони? І логічна похідна від цього запитання — що саме потрібно Збройним силам України як допомога від партнерів на прийдешній 2023 рік?

З огляду на належність стратегічної ініціативи агресору цілком логічно почати з опису ситуації, в якій, імовірно, перебуватиме російська сторона. Накреслення ліній зіткнення вже сьогодні дає можливість прогнозувати межі амбіцій рф щодо подальшого просування в глиб території України.

_{Як може надалі бачити свою мету агресор?}

ПЕВНІ оперативні перспективи для противника проглядаються на Ізюмському та Бахмутському напрямках. Імовірною кінцевою метою таких дій може розглядатися вихід на адміністративний кордон Донецької області. Ще більш привабливою для ворога може здаватися перспектива просування на Запорізькому напрямку. Вона забезпечує подальші дії на північ та створення прямої загрози заволодіння Запоріжжям та Дніпром, що своєю чергою призведе до втрати українською стороною контролю над значною частиною Лівобережної України. Не виключені з порядку денного і повернення до задуму захопити Київ та загроза повторного розгортання бойових дій з території республіки білорусь.

Але найбільше можливостей відкриває подальше просування на Південнобузькому напрямку з оперативного плацдарму на правому березі річки Дніпро. Успіх на півдні, за умови його швидкого та правильного використання, може мати подвійний ефект. З одного боку, цілком реальні перспективи заволодіння Миколаєвом та Одесою. З іншого — створення загрозливого напрямку в бік Кривого Рогу, а в подальшому — і загрози центральним та західним регіонам України.

Крім суто воєнного, такий характер стратегічних дій на Сході та Півдні України дасть рф додаткові політичні та економічні дивіденди. Серед них — гарантування безпеки самопроголошеним республікам і логічне, хоч і запізніле, завершення так званої спеціальної операції, унеможливлення доступу України до Чорного моря, контроль над ключовим елементом енергетичної системи країни — Південноукраїнською АЕС тощо.

_{Чому Крим — ключовий фактор, але не єдиний?}

НЕВАЖКО дійти висновку, що основою такого багатообіцяючого успіху на півдні і, певною мірою, на сході, в територіальному сенсі, є надійна оборона і збереження контролю над тимчасово окупованою територією Автономної Республіки Крим. І справді, Крим був і залишається основою для ліній комунікацій на південному стратегічному фланзі російської агресії. Територія півострова дозволяє розміщувати значні угруповання військ та запаси матеріальних засобів. Зрештою, у Криму — головна база чорноморського флоту і мережа аеродромів для завдання авіаційних ударів практично на всю глибину території України. Окремі аналітики схиляються до думки, що саме контроль над територією півострова Крим є центром тяжіння для російських сил у цій війні.

Однак, якщо звернутися до ситуації, в якій, імовірно, перебуватимуть Збройні сили України 2023 року, все видається вже не настільки однозначним. По суті, для ЗС України обстановка являтиме собою складну комбінацію із фактичного проходження лінії зіткнення, наявних ресурсів і комплекту боєздатних військ, та, вочевидь, перебування стратегічної ініціативи в руках противника.

Разом із тим, продовжуючи цю логіку, висловимо вагомі застереження щодо накреслення лінії зіткнення з точки зору української сторони. Її контури мають вкрай невигідну конфігурацію, знову ж таки, на Ізюмському та Бахмутському напрямках. Суттєві вклинення противника сковують будь-який оперативний маневр для українських військ і вимагають, по суті, подвійного комплекту сил для його стримування. Особливо гостро це відчувається через нестачу засобів вогневого ураження та ППО.

Не кращий вигляд має ситуація на півдні та сході. Вже зазначалося про загрозу просування противника в напрямку Запоріжжя. На додачу — не зникає небезпека розвитку ворогом часткового успіху з напрямку Гуляйполя, що за певних умов може створити загрозу охоплення всього угруповання українських військ на сході. Наявність у противника оперативного плацдарму на правому березі річки Дніпро вимагає додаткових зусиль для запобігання його розширенню.

_{Контрудари ЗСУ: що для цього потрібно?}

ЄДИНИМ шляхом радикальної зміни стратегічної ситуації, безперечно, є заподіяння ЗС України протягом кампанії 2023 року декількох послідовних, а в ідеальному випадку — одночасних контрударів. Зайве окремо наголошувати на їх суто військовому, а також політичному та інформаційному значеннях. Водночас питання їх організації та здійснення потребує більшої уваги.

Отже, які сили і засоби для цього потрібні? Якщо розглядати кампанію 2023 року як переломну, то нам необхідно повернутися до визначення центру тяжіння для рф у цій війні. Адже лише ефективний вплив на центр тяжіння противника може призводити до змін у перебігу війни.

За умови, якщо таким центром тяжіння визначати контроль над півостровом Крим, то логічно припустити планування на 2023 рік операції або серії операцій з визволення півострова. Таке планування має передбачати, насамперед, наявність необхідного комплекту військ. І мова може вестися точно не про військові частини та з’єднання ЗС України, які вже зараз діють на 2500 км фронту від Херсона до Ковеля.

Підготовка наступальної кампанії вимагає створення одного або кількох оперативних (оперативно-стратегічних) угруповань у складі від десяти до двадцяти загальновійськових бригад — залежно від задуму й амбіцій українського командування. В обстановці, що складається, зазначене може бути виконане виключно шляхом заміни основних зразків озброєння вже існуючих бригад на сучасні, які надаються партнерами України. Окремо слід наголосити на необхідності отримання від партнерів додаткової кількості ракет і боєприпасів, артилерійських систем, ракетних комплексів, засобів РЕБ тощо. Все це потребуватиме консолідації зусиль усіх країн — партнерів України, тривалого часу і значних грошових видатків.

Власне кажучи, все, перелічене вище, прямо залежить від наявних ресурсів і тільки від них. І якщо з кадровою чисельністю ситуація, ймовірно, буде достатньо непоганою для ЗС України, то стосовно важкого озброєння і боєприпасів такого сказати ніяк не можна. Але в будь-якому разі за наявності політичної волі, завчасного і продуманого планування, із використанням виробничої бази і запасів провідних країн світу створення і оснащення належним чином такого роду угруповання у складі ЗС України є абсолютно реальним.

Утім, і окреслений підхід до визначення завдань воєнної кампанії 2023 року для ЗС України видається занадто однобічним.

_{Якщо загарбник навіть втратить Крим}

ТОЖ ми знову змушені повернутися до визначення українською стороною центру тяжіння противника. Залишимо осторонь правомірність прив’язування поняття «центр тяжіння» до певної місцевості або регіону на стратегічному рівні. Припустимо, ЗСУ досягли повного успіху в кампанії 2023 року та заволоділи півостровом Крим.

Вкрай позитивне політичне та інформаційне значення такого стратегічного успіху важко переоцінити. Разом з тим можна по-іншому оцінювати воєнне значення такої перемоги. РФ втрачає базу для чорноморського флоту, аеродромну мережу, значну кількість запасів матеріальних засобів і, найімовірніше, суттєву кількість особового складу та техніки. Водночас ніщо не може суттєво завадити болісному, але цілком реальному перебазуванню чорноморського флоту до військово-морської бази новоросійськ на східному узбережжі Чорного моря, і військова присутність агресора в регіоні буде збережена разом із загрозою ракетних ударів. Подібне можна припустити і для використання російською авіацією аеродромів, наприклад, приморсько-ахтарська та єйська. Втрата значної кількості запасів матеріальних засобів для зс рф матиме лише тимчасовий ефект. Втрати особового складу та техніки, щонайменше стосовно чисельності, росіяни з часом можуть поповнити.

Підсумовуючи сказане та обговорюючи вже подальші перспективи, після 2023 року, можна говорити тільки про новий етап протистояння. Звісно, з іншими вихідними даними і перспективами, але, знову ж таки, — триваючий конфлікт, втрати життів, витрати ресурсів і остаточно не визначений кінцевий результат.

Пропонується дещо інший підхід до визначення центру тяжіння російських сил і самої суті цієї війни.

_{Диспропорція у спроможностях України та рф: як її нівелювати?}

ГОЛОВНОЮ особливістю воєнного протистояння із зс рф є навіть не суттєва відмінність у чисельності сил та засобів сторін на користь росіян, і навіть не значні просторові показники стратегічної операції проти України. Визначальною є вирішальна диспропорція у спроможностях.

Найбільш показовим її втіленням є різниця у граничній досяжності засобів ураження. Якщо для зс рф вона становить близько 2000 км з урахуванням дальності польоту крилатих ракет повітряного базування, то для ЗС України вона фактично обмежена 100-кілометровою дальністю польоту ракет і глибиною розташування стартових позицій застарілих оперативно-тактичних ракетних комплексів. Таким чином, від початку широкомасштабної агресії засоби ураження Збройних сил України мають досяжність майже в 20 разів меншу, ніж має противник. У перекладі на мову військової практики це означає, що ЗС України, в кращому разі, можуть завдавати ударів застарілими засобами ураження лише на глибину оперативного тилу противника. В той час як останній здатний безкарно завдавати точкових ударів по цілях на всю глибину території країни.

Саме це має розглядатися як центр тяжіння зс рф з військової точки зору. Доки таке становище буде зберігатися, ця війна може тривати роками.

_{Як цьому зарадити?}

ЗВИЧАЙНО, неможливо одночасно позбавити противника такої суттєвої переваги. З огляду на чисельність і наявність ресурсів у розпорядженні зс рф викликає сумнів сама можливість усунути її остаточно. Але цілком можливо протиставити противнику свою спроможність діяти подібним чином і на подібну дальність.

Ідеться, звісно, про постачання партнерами України для ЗСУ систем озброєння або певних найменувань боєприпасів із відповідною дальністю дії. Маються на увазі не тільки і не стільки певні найменування, такі як, наприклад, ракета MGM-140B ATACMS Block 1A для РСЗВ Himars. Має бути застосовано комплексний підхід до переоснащення артилерії, ракетних військ, тактичної авіації і Військово-морських сил ЗС України та інших складових їхньої могутності. Обговорення має вестися стосовно створення або нарощування спроможностей, а не виключно про кількість озброєння і оснащення бригад, які для цього плануються.

Тільки в такому разі можна обговорювати вплив на реальний центр тяжіння рф у цій війні. Він полягає в її «віддаленому» — в розумінні більшості росіян — характері. Завдяки цьому віддаленню громадяни рф не так болісно сприймають втрати, невдачі, а головне — вартість цієї війни в усіх її розуміннях. Переконливим прикладом правильності такого підходу в поточному році є успішні зусилля ЗС України з фізичного перенесення бойових дій на тимчасово окуповану територію АР Крим. Ідеться про серію успішних ракетних ударів по кримських авіабазах противника, передусім — по аеродрому «Саки». Завдання ЗСУ на 2023 рік — зробити для росіян та на інших окупованих територіях ці відчуття гострішими, природнішими і цілком відчутними попри чималу відстань до цілей.

Варто поставити питання ще ширше і запитати себе: що є джерелом упевненості, готовності, а головне — необхідності для керівництва рф і російського суспільства підтримувати війну проти України і щиро вірити у правильність її завершення?

Крім загальновідомих для цього підстав, таких, як прагнення до щонайменше регіонального лідерства, різного роду «вставання з колін» і відверто імперських зазіхань, то таких прийнятних для пересічного росіянина рацій є і суто практична з них. Вона належить саме до принципів застосування воєнної сили зс рф. А виражена вона в агресивному стилі ведення війни на знищення проти держави, яка, з огляду на рівень оснащення її збройних сил, неспроможна буде адекватно діяти проти російських військ у відповідь. Спрощено кажучи, річ саме в безкарності, яку забезпечує фізична віддаленість. У цьому і полягає дійсний центр тяжіння противника. І ми не маємо права залишати його без належної уваги.

Картина може докорінно змінитися при відповідному плануванні та правильній роботі з країнами — партнерами України. Тільки за умови вирівнювання балансу щодо досяжності засобів ураження і, таким чином, розхитування зазначеного центру тяжіння противника можна говорити про перелом у ході війни.

Очевидно, що оперативні й стратегічні перспективи на 2023 рік для України в разі одержання відповідних засобів матимуть зовсім інакший вигляд, ніж сьогодні. Наявність навіть самої загрози використання ЗС України засобів ураження відповідної досяжності буде примушувати рф по-іншому розглядати і природу, і перебіг, і результат нашого протистояння.

Втім, отримання відповідних систем озброєння від партнерів може розглядатися Україною лише як рішення для перехідного періоду. З перших днів широкомасштабної агресії рф для української сторони гостро стоїть проблема відновлення і налагодження власного проєктування і виробництва зразків високотехнологічного озброєння. І тактико-технічні вимоги до таких зразків уже мають включати відповідні параметри, зокрема щодо дальності застосування. Безперечно, національні зусилля України в цьому напрямі відкривають безмежні можливості міжнародного військово-технічного співробітництва з країнами-партнерами.

_{Основа українського спротиву — значна військово-технічна допомога партнерів}

РОЗГЛЯДАЮЧИ перспективи співпраці з партнерами стосовно постачання Україні озброєння, доцільно взяти до уваги два суттєві фактори, які вже із самого початку агресії мають неабиякий вплив на ухвалення відповідних рішень, строки і обсяги надходжень.

Перший із них — хибне уявлення про масштаби російсько-української війни. Незважаючи на достатню кількість широкодоступної інформації, сучасному поколінню, світу, насамперед європейцям, важко уявити собі в реальності бойові дії у стилі Другої світової війни. Лінія зіткнення завдовжки тисячі кілометрів, десятки тисяч одиниць військової техніки, більш як мільйон людей, які прямо або опосередковано беруть участь у цій війні зі зброєю в руках... Сирени повітряної тривоги та ракетно-бомбові удари по цивільних містах, біженці та військовополонені, форсування річок і спроби танкових проривів — все це для абсолютної більшості людей у світі залишається лише примарною реальністю світових воєн минулого століття.

Водночас для народу і ЗС України все перелічене стало невід’ємною складовою повсякденного життя. Щодо залучення особового складу і техніки протистояння України російській агресії вже перевищило окремі показники бойових дій на її території в ході Другої світової війни. Розгортання ефективного спротиву більш як 300-тисячному угрупованню зс рф потребувало мобілізації до лав ЗСУ сотень тисяч людей і оснащення їх десятками тисяч зразків військової техніки. А щоденні витрати боєприпасів Українським військом, скажімо, артилерійських снарядів, з розрахунку на одну гармату, в середньому втричі перевищують показники Королівської артилерії Британської армії в часи Першої світової війни. З урахуванням тривалості війни і перспектив на кампанію 2023 року навряд чи ці показники будуть зменшуватися.

Відбиття Україною агресії з боку супердержави потребує і ще довго потребуватиме значних матеріальних ресурсів і грошових витрат. У 2023 році матеріальною основою українського супротиву повинна залишатися значна за обсягами військово-технічна допомога країн-партнерів. Адже попри власні втрати від економічних санкцій, залежність від російських енергоносіїв і окремі спроби «умиротворення» рф світова історія не пробачить жодній країні світу потурання кривавому хижаку, який лише п’яніє від нової крові.

Другим фактором є пряма загроза застосування, за певних обставин, зс рф тактичної ядерної зброї. Бойові дії на території України вже продемонстрували, наскільки рф нехтує питаннями світової ядерної безпеки навіть у війні із застосуванням звичайних засобів. Зокрема, з липня 2022 року на території Запорізької АЕС російські війська облаштували військову базу, розмістивши важку артилерію, у тому числі реактивні системи залпового вогню БМ-30 «Смерч».

Важко уявити, що навіть ядерні удари дозволять рф зломити волю України до спротиву. Проте не можна ігнорувати загрози, яка з’явиться для всієї Європи. Не можна також і повністю виключати імовірність прямого втягування провідних країн світу в «обмежений» ядерний конфлікт, за яким уже напряму проглядається перспектива Третьої світової війни.

Знову вимушено, але вкрай необхідно повернутися до джерела російської впевненості, а саме — до безкарності. Будь-які спроби практичних кроків щодо застосування тактичної ядерної зброї мають бути припинені з використанням усього арсеналу засобів, які є в розпорядженні країн світу. Адже починаючи з цього моменту рф уже стане не лише загрозою для мирного співіснування України, інших її сусідів і низки європейських країн, а й державою-терористом воістину світового масштабу.

На наш погляд, саме з урахуванням такої складної і неоднозначної комбінації факторів повинні розглядатися перспективи військової кампанії 2023 року. Лише їх повне і комплексне врахування дасть змогу створити передумови для завдання Україною поразки збройним силам країни-агресора і припинення руйнівної війни всередині Європи.