Надійно тримають тил

Віталій НАЗАРЕНКО.

На фото автора: Роман Самойленко показує мінералізовані смуги на полях для запобігання розповсюдження пожеж.

Мінометні обстріли для мешканців прикордонної Янжулівки, що в Семенівській громаді на Чернігівщині, — звичне діло. За день російські терористи можуть по кілька разів «насипати» по селу та його околицях.

_{Коли ревуть буйволи, чекай біди}

СЕЛО відоме в регіоні цікавим «насіннєвим» бізнесом: більшість активних жителів вирощує на своїх земельних паях олійні гарбузи. Ця справа тут настільки поширена, що досвід місцевих перейняли в сусідній і теж прикордонній Миколаївці. По гарбузове насіння із семенівського краю приїздять закупівельники від переробних підприємств із центральної частини України. От тільки чи збиратимуть гарбузи цього року, ніхто не знає: не кожен ризикне виїхати у поле під обстріли. Втім, є такі відчайдухи, що жнивують по воронках.

Під’їжджаючи до населеного пункту, ми зрозуміли, що частину озимого ріпаку, ячменю та пшениці залишили незібраними й більші сільгосппідприємства. Тут таких двоє — ТОВ «Сновське» та «Янжулівка». Тутешні жителі розповідають, що перше навесні взагалі не сіяло, та й озимину не зібрало: стоїть збіжжя на нивах, чорніє та осипається. Все — через війну… «Часто стріляють?» — запитую в директора «Янжулівки» Романа Самойленка. «Години дві тому прилітало, — відповідає чоловік. — Гатять практично щодня. Дивіться, он крайня вулиця, що за озером, впирається в самісінький кордон. Грубо кажучи, спершу йдуть людські хати, городи, річка, а за нею вже межа між країнами. У нас жив дід, то його хата стояла на території України, а хлів — у росії».

На автівці Романа ми виїжджаємо за село, де ТОВ «Янжулівка» орендує людські паї. Підіймаємося на найвищу точку. «Он, бачите, кілометри за два прямо від нас чорні цятки? То буйволи. Ферма належить дмітрію медвєдєву. Тому самому, що прислужує путіну, — розповідає Роман Самойленко. — Ми помітили, що після того як буйволи починають ревіти, по нас «прилітає». Мабуть, тварин розганяють, аби зайняти зручну позицію. Луплять також із лісу, що праворуч від нас. Звідти вже зовсім близько до села».

_{Жнива під обстрілами}

ГОСПОДАРСТВО, яким керує Роман Самойленко, окрім звичного рослинництва, займається ще й молочним тваринництвом. Загрози, певна річ, колосальні, але що вдієш — треба вчитися жити і працювати в нових реаліях. «Янжулівка» на відміну від своїх колег-аграріїв вирішила ризикнути. Навесні вийшли в поле підживлювати озимину та сіяти ярі культури, переважно соняшник, кукурудзу і гречку. А коли достигла пшениця, то розбили прикордонні лани на сектори, проклавши між квадратами мінералізовані смуги. «Це потрібно, щоб у разі влучання міни й займання ниви згоріла лише відмежована частина», — пояснює чоловік. Таким чином аграрії рятували врожай озимини.

За словами Романа Володимировича, левову частку полів їм довелося покинути. Так, усе, що ближче одного кілометра від лінії кордону, залишиться незібраним. До того ж не кожний механізатор готовий ризикувати власним життям у битві за врожай. «Нещодавно знайшли на полі нерозірваний снаряд. Ми до того місця задискували, а далі механізатор відмовився їхати, — каже директор. — Кілометрова зона біля кордону не обробляється, хоча за паї ми мусимо платити».

_{Війна і бюрократи}

ТУТЕШНІ землі піщані, тож захмарних урожаїв, як, скажімо, на чорноземах півдня Чернігівщини, годі чекати. Нині й поготів. У середньому пшениця на ланах ТОВ «Янжулівка» показала від 30 до 35 центнерів із гектара. За теперішніх закупівельних цін аграрії не виходять навіть на собівартість.

Тримаються на плаву завдяки молочному тваринництву. А от на м’ясо ціна нікудишня: якщо порівняти з довоєнними часами, то закупівельними нині дають майже вдвічі менше. Держава «допомагає» аграріям не обіцяними доступними кредитами, а податковими витребеньками, блокуючи двічі на місяць податкові декларації. Хочеш відшкодування ПДВ — їдь у Чернігів і доводь, що молоко — від твоїх корів. Не знаєш, що гірше, — війна чи бюрократія...

Та все ж, незважаючи на всі негаразди, прикордонні села Чернігівщини живуть і стараються господарювати в умовах реальних бойових дій, щоб надійно і міцно тримати тил.