«Кікімори» не кусаються

Василь ГОРВАТ.

Закарпатська область.

Ірина Жуган разом із донькою Варварою плетуть «кікімори».

У приміщенні Виноградівської ветеранської організації людно. Особливо у вівторок, четвер і суботу. Саме у ці дні волонтерка Ірина Жуган допомагає пенсіонерам, інвалідам, тимчасово переміщеним особам та іншим зареєструватися в «Дії» для одержання грошової допомоги. Робить це на волонтерських засадах.

ІРИНА Жуган приїхала разом із мамою Людмилою Андріївною і донечкою Варварою до Виноградова з Лисичанська Луганської області, після того як до їхнього рідного міста увірвалася війна. Вона працює дистанційно, встигаючи ще й волонтерити. Допомігши із оформленням заяв на виплати, Ірина долучається до волонтерської групи «Кікімора. Виноградів», яка плете маскувальні костюми і накидки для воїнів. Згуртувала небайдужих для виготовлення цього вкрай необхідного на фронті спорядження виноградівка Діана Михайленко. Вона працює у ТОВ «Харчові технології Закарпаття», але добре знає секрети виготовлення маскувальних строїв. Першу «кікімору» пані Діана сплела 2014-го для сина, який брав участь у АТО. Вчилася цій копіткій справі, шукаючи порад в Інтернеті, переглядаючи відеоуроки. Потім узялася за наступні маскувальні строї — для синових фронтових друзів.

Потреба у десятках «кікімор» виникла з початком широкомасштабної агресії: виноградівський волонтер Михайло Роман у перші ж дні попросив 20 маскувальних костюмів. Пані Діана знала, до кого звернутися по допомогу, — на той час у місті вже сформувався сталий осередок допомоги військовим, який не припиняв своєї роботи з 2014 року.

Приміщення для виготовлення маскувальних костюмів запропонувала Мальвіна Савинець — журналістка, секретар ветеранської організації. У залі останньої й взялися до роботи. Вона трудомістка й забирає багато часу: 10 жінок виготовляють один костюм майже тиждень. Для кожної партії маскувального одягу солдати, що їх замовляють, описують кольорову гаму ландшафту, де воюють, щоб жінки використали в роботі матеріали відповідного відтінку. Тож швидкість виготовлення «кікімори» залежить ще й від наявності тканин потрібних кольорів. До того ж усі волонтерки працюють, тож плетуть у вільний від роботи час.

Жінки розподілили між собою обов’язки. Одні розплітають старі светри, інші розтинають на смужки тканини, треті наплітають клаптики матерії, а завершує всю роботу пані Діана.

— Наші маскувальні костюми рятують життя на фронті, — каже жінка. — Ми могли б виготовляти їх більше, тож постійно запрошуємо містян до співпраці. Треба підтримати наших воїнів у цей важкий і відповідальний час!

Так, не можна чекати на Перемогу склавши руки. А «кікімори» не кусаються...