Навіть діти при ділі

Анна ЛЕГКА.

Рівненська область.

Фото авторки.

З МІЗОЦЬКОЇ громади, до якої входить майже пів колишнього Здолбунівського району, на фронт пішли понад тисяча воїнів. А саме селище прийняло чи не дві сотні людей, яких війна прогнала з рідних домівок на чужину.

— Тут, у тилу, свій, волонтерський, фронт, який надійно тримають селяни-хлібороби, пенсіонери, вчителі, медики, культпрацівники, спортсмени. Роботи чимало, бо треба знайти, чим нагодувати, обігріти, у що вдягнути як воїнів на полі бою, так і переселенців. Навіть місцева малеча почала заробляти гроші для односельців-військових продажем власних виробів, різноманітних смаколиків, — розповідає начальник Мізоцького волонтерського штабу Вікторія Прокопчук.

— Почувши, що почалось повномасштабне вторгнення, люди мобілізувались і понесли з дому для потреб армії все, що могли: одяг, речі першої необхідності, овочі, фрукти, закрутки, крупи, тушонки, а дехто здав цілого кабана, — приєднується до розмови заступниця пані Вікторії Галина Шебуня.

До штабу прибігли дітлахи — принесли сьогоднішню «виручку» за бантики, державну символіку, браслети та інші сувеніри з бісеру.

Першою в Мізочі почала волонтерити 10-річна Даринка Ігнатьєва.

— Якось я побачила по телевізору сюжет про дітей, які співають на вулиці, продають свої вироби, а зароблене віддають на потреби ЗСУ. І подумала, що теж можу прислужитися Україні та нашим односельцям, які воюють. На початку війни було дуже страшно. Ракета влучила в аеропорт, потім ще одна впала на Антопільську телевежу, ще одна зовсім поруч — у Здолбунові. І ці «прильоти» забрали не один десяток життів. Я про себе і своїх друзів можу сказати, що війна змусила нас подорослішати. Як же ми можемо стояти осторонь? Будемо волонтерити, — не по-дитячому міркує дівчинка.

Даринка зі своїм 8-річним братиком Сашком та другом Тимофієм за увесь час «наторгували» понад три тисячі гривень і зупинятися не збираються. До гурту юних волонтерів уже приєднується зі своїми виробами Катруся Антонюк.

11-річна Таїсія Мельничук (на фото) має неабиякий хист до бісероплетіння. Виготовляє браслети, сережки, брошки, кулони та інші прикраси і сувеніри. Ці вироби йдуть на ура. За перший же день дівчинка заробила 800 гривень.

Двоє Дмитриків — Возняк і Наумчук продають сувенірну продукцію, національну символіку. Мілана, Злата та Дмитрик Роговики — справжні квітникарі, вони пропонують односельцям букети з лаванди.

Щодня на посту в штабі Ігор Демчук, Тетяна Паламарчук, Аліна Столяр. Жінки займаються сортуванням одягу, побутової хімії та інших речей першої необхідності. Ігор, стверджує Галина Шебуня, працює майже цілодобово. Як треба, то й уночі прибіжить машину розвантажувати.

Допомагає штабу й господиня місцевого швейного ательє Інна Тимошок.

— На початку війни було дуже складно. Хлопці потребували і балаклав, і розгрузок, і плитоносок. А тканини не було. Люди з бабусиних скринь діставали, то ми з того й шили. Тепер кордуру з Польщі везуть. Нині в основному шию аптечки. А Іванка Єрейська їх укомплектовує. Так ми працюємо для фронту, — з відтінком гордості говорить пані Інна.

Подібні штаби працюють у кожній громаді області. Українці об’єднались і роблять усе можливе для наших захисників і тих співвітчизників, що змушені були їхати світ за очі, рятуючись від «рускава міра». Проти ворога у нас піднялися навіть діти. А там, «за поребриком», людиноподібні чекають похоронки і «гробових», щоб купити «жигуля». Отакі різні світи і різні цінності. Тож чи є ще в когось сумніви, що перемога буде за нами?