|
Версія для друку На головну «Такими, як раніше, вже не будемо» Любов ПОПОВИЧ. м. Кропивницький. |
Тетяна
Бесіда з онуком Матвієм вірять у нашу перемогу і в Україну.
|
ДЛЯ ТЕТЯНИ Бесіди та її чоловіка, які
мешкали у селищі Нью-Йорк Торецької міської територіальної громади Донецької
області, війна з росією триває уже вісім років. — Це для
більшості українців її відлік почався з 24 лютого, а для нас — із червня
2014-го. Коли російські військові увійшли на територію області, українські
чинили їм опір. У нашому селищі зав’язався жорстокий бій. Ми майже тиждень
сиділи у підвалі і не виходили на вулицю. Було дуже страшно. Ось тоді вперше
зрозуміли, що таке війна — жахлива і невмолима, зовсім інша, ніж ми про неї
читали у книжках і бачили в кінофільмах, — пригадує Тетяна Бесіда. Жінка каже,
попри пережитий страх тоді не наважилися покинути рідну домівку. Селище
залишилося на території, підконтрольній Україні, але зовсім близько біля лінії
так званого розмежування, а насправді фронту. — З наших
вікон було видно «ДНР». Майже щодня чули і бачили обстріли, інколи долітало і
до нас. Але ми звикли до цього, загалом у нас було все гаразд — нормально
функціонували підприємства, магазини, школи, заклади культури. Нам добре жилося
в Україні. Але 24 лютого здригнулися від моторошної звістки — війна. Із
завмиранням серця стежили за новинами — що відбувається на Київщині, в
Чернігові, Сумах. Було зрозуміло, що ворог, який за крок від нас, піде у
наступ. Так і сталося. З кожним днем дедалі більше сіл і містечок нашої області
захоплювали окупанти. Поводилися як варвари: грабували, розстрілювали людей
просто на вулицях. Донька із зятем та дітьми одразу виїхала до Кропивницького
до подруги, яка допомогла знайти житло. А ми з чоловіком лишилися, бо моя
83-річна мама навідріз відмовилася полишати Нью-Йорк. Сподівалися, що найгірше
нас омине. Аж до 28 квітня… — скрушно розповідає жінка. Того дня
російські окупанти завдали ракетного удару по селищу. Кілька людей загинуло,
багато отримали поранення, вибухами зруйнувало підприємство і будинки цілого
житлового кварталу. Після цього Тетяна Бесіда вирішила тікати від війни. Це
рішення далося їй дуже важко, бо мама так і не погодилась виїхати, мовляв,
прийму долю ту, яка судилася. За нею зараз доглядає сусідка, яка теж не схотіла
покинути своє обійстя. Тетяна із
чоловіком зібрали речі у кілька валіз, узяли трьох собак і поїхали у Кропивницький
до доньки. — Поки
добиралися, у Кропивницькому добрі люди нам уже знайшли житло, зустріли дуже
тепло, допомогли з усім необхідним, — продовжує співрозмовниця. — Ми добре
облаштувалися. Місто дуже затишне, з гарною старовинною архітектурою. Люди привітні
і чуйні. Але як би добре тут не було — серце не на місці від хвилювання за
своїх рідних, за свою домівку. Про
повернення додому жінка думає постійно, але коли це станеться, каже, одному
Богу відомо. Зараз жити у селах і містах Донецької області неможливо. Там майже
повністю зруйнована інфраструктура, немає газу, води, електрики. Щодня жінка
телефонує рідним і знайомим, які ще лишаються у Нью-Йорку, розпитує, як вони
тримаються. Звістки засмучують. — У селищі
залишилося ледве з тисячу жителів, а раніше було понад 12 тисяч. На моїй вулиці
вціліло зо три будинки, решта розбиті. Душа болить за рідний дім, — бідкається
жінка. Тетяна
Бесіда вірить, що її селище і всі окуповані території України звільнять.
Вважає, зруйновані житло, міста і села відбудують, головне, щоб люди були живі,
щоб не гинули наші військові. Вона свято у це вірить, а поки будує життя зі
своєю родиною в новому місті. — Оптимізму
не втрачаємо, — з надією каже пані Тетяна. — Це хибна думка, що більшість
населення у Донецькій області хотіли приєднатися до росії. У селах живуть люди
з проукраїнською позицією, хоч розмовляють на суржику, але ж українською! У
всіх була робота, люди планували своє життя. Молодь мала перспективи вчитися і
заробляти. Те, що селищу Нью-Йорк торік повернули його історичну назву, —
свідомий вибір його жителів. Переважна більшість підтримала це рішення! Хіба це
не свідчить про справжні настрої людей? До цього воно 70 років мало радянську
назву Новгородське. Звісно, були й противники цього, але тепер практично всім
стало зрозуміло, що росіяни несуть нам тільки біль, горе, сльози, руїну. Ми
переживемо цю війну, але такими, як раніше, вже ніколи не будемо. Тетяна
Бесіда дуже сумує за рідним домом, але переконана — рано чи пізно всі війни
закінчуються. А життєвих сил їй додає мама: — Вона каже:
«Я пережила війну з німецькими фашистами, хоч і була дитиною, переживу з
російськими». Дуже хочу, щоб мамина віра у перемогу справдилася. Вона підтримує
і наш дух. Не знаю, коли зможу обійняти її, але дуже цього хочу і сподіваюсь,
що це станеться дуже скоро. Вірю в наші Збройні сили і в Україну! Версія для друку На головну |
- З повідомлень інформагентств
Нагороди достойним ЧитатиНА 14 ЖОВТНЯ припадає одразу кілька
знаменних свят — Покрова Богородиці, День захисників України, День українського
козацтва і День заснування УПА. Усіх їх об’єднує один віковічний ворог, із яким
нині точиться запекла боротьба. Отож 14 жовтня Президент В. Зеленський присвоїв
звання Героя України захисникам державності минулих часів і сучасності:
сотенному УПА М. Симчичу, командувачу Повітряних сил ЗСУ М. Олещуку,
військовослужбовцям О. Гончаруку, Є. Курашу, В. Падителю, І. Скибюку, Д.
Завадському, Р. Козію і С. Побережцю, Є. Соловйову, Б. Харчуку, посмертно —
майору Національного антикорупційного бюро І. Гвоздєву. Також 138-й
радіотехнічній бригаді Повітряних сил ЗСУ присвоєно почесне найменування
«Наддніпрянська», 156-му зенітному ракетному полку — «імені Максима Кривоноса»
та 11-му ЗРП — «Шепетівський».
Довірили керувати ЧитатиВІДНОСИНИ України та МВФ і Світового банку
налічують три десятиліття. І ось уперше за весь час співпраці головою Ради
керуючих обох цих організацій на наступний рік обрано представника нашої
держави — очільника Мінфіну С. Марченка. «Це велика честь представляти Україну
на міжнародній фінансовій арені. Новий статус дозволить збільшити ефективність
співпраці з міжнародними фінансовими організаціями», — заявив урядовець.
На внутрішні потреби вистачить ЧитатиЦІНИ на харчі останнім часом шокують.
Люди з тривогою думають, аби до холоду не додався ще й голод. Проте заступник
глави Мінагрополітики М. Дмитрасевич запевняє, що дефіциту соняшникової олії,
цукру та яєць не буде, ба навіть очікується певна стабілізація цін уже в
листопаді. З його слів, аграрії вже зібрали 2,6 млн тонн насіння соняшнику із
прогнозованих 9,5 млн т, а з урожаю буряків має вийти 1 млн тонн цукру, а отже,
«наші внутрішні потреби ми точно задовольнимо повністю».
Опалення ввімкнуть незабаром ЧитатиМІНІСТР розвитку громад та територій О.
Чернишов повідомив, що опалювальний сезон у більшості областей розпочнеться
наприкінці жовтня. У дев’яти регіонах уже подали тепло в соціальні заклади
(насамперед у лікарні та пологові). Втім, у разі похолодання опалювати житловий
фонд розпочнуть раніше. Нагадаємо, тепло мають подавати, якщо середньодобова
температура протягом трьох днів триматиметься на рівні нижче +8 °C.
Експорт знизився ЧитатиЯК ІНФОРМУЄ Держстат, протягом
січня-серпня Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції з 227 країнами.
Проте через війну експорт упав на 30,8% порівняно з торішнім періодом, імпорт —
на 21,5%. Від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі зросло в 2,9 разу, сягнувши 5,421
млрд дол. (1,895 млрд дол. торік).
Попри все — щасливі ЧитатиБАГАТО випробувань випало на долю
українців. Але наша нація сповнена любові до життя. Так, згідно зі свіжим
соцопитуванням, станом на вересень 68% респондентів вважали себе щасливими.
Прикметно, що за тривожні місяці війни цей показник не набагато знизився проти
«мирного» торішнього грудня, коли він дорівнював 71%. Навпаки, показник
нещасливих українців зменшився — 13% проти 15%. Найбільше щасливих респондентів
на заході — 77%. У центрі таких людей 68% (15% не вважають себе щасливими); на півдні
— 62% (проти 15%); на сході — 59% проти 22%. Внутрішні переселенці також не
вдаються в тугу: серед опитаних щасливими почуваються 64% проти 17%.
Повернули додому ЧитатиСТАНОМ на 13 жовтня 8140 українських дітей
вважаються депортованими рашистами. Вдалося повернути наразі 96 неповнолітніх.
Зокрема, втішною новиною стало возз’єднання із сім’ями 37 дітей, яких окупанти
влітку незаконно вивезли із захопленої території Харківщини до російського смт
Кабардінка (біля Геленджика). «Процес повернення був важким, але завершився
успішно. Щоб забрати своїх дітей, батьки проїхали довгий шлях кількома країнами
Європи», — зазначили в Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.
Дію правил подовжено ЧитатиЄВРОКОМІСІЯ продовжить іще на рік
чинність правил прийому українських біженців і надання їм захисту. Як відомо,
нашим співвітчизниками, які шукають безпеки в країнах ЄС, не потрібно проходити
тривалу процедуру одержання притулку, крім того, вони мають прямі права на
соцвиплати, освіту, житло та дозвіл на роботу. За словами єврокомісара із
внутрішніх справ Ілви Йоханссон, під тимчасовим захистом перебувають близько
4,2 мільйона українців. Тим біженцям, які хочуть повернутися додому, не треба
відмовлятися від статусу тимчасового захисту в ЄС. Потрібно лиш повідомити про від’їзд
місцеву владу. Якщо ж з’явиться бажання повернутися, українцям завжди будуть
раді, запевнила І. Йоханссон.
Санкції проти «папєрєдніків» ЧитатиПРЕЗИДЕНТ В. Зеленський увів у дію рішення
РНБО від 12 жовтня про запровадження обмежувальних заходів, а саме блокування
активів, терміном на 10 років на С. Курченка, В. Януковича, російського
олігарха О. Дерипаски і міністра оборони часів В. Януковича П. Лебедєва. За словами
заступника керівника Офісу президента А. Смирнова, вже незабаром буде
запроваджено новий пакет санкцій: «Рішення велике, підготовча робота над ним
триває. В роботі 83 кілограми документів, більше 3,5 тисячі суб’єктів».
Уряд підтримав «реорганізацію» ЧитатиНАВКОЛО «Довженко-Центру» (державний
фільмофонд України, який із 1994 року займається збереженням, дослідженням та
популяризацією української кіноспадщини) вже кілька років точаться суперечки. А
в серпні Держкіно видало наказ про його «реорганізацію» шляхом створення трьох
установ. Спадщину центру мали передати одній із них. Працівники та культурна
спільнота вважають такий крок ліквідацією національного кіноархіву. Була
створена петиція щодо скасування рішення Держкіно, вона набрала необхідну
кількість голосів, і днями уряд відреагував на неї. У відповіді йдеться, що
«Довженко-Центр» не є кіноархівом, а його діяльність буцімто збиткова, отож
реорганізація вважається доцільною. Представники установи назвали це «відвертим
і цинічним плювком в обличчя українській громадськості, кіноспільноті»,
звинуватили Держкіно за час його прямого управління центром у відсутності
підтримки і переконані, що «кричуща некомпетентність межує зі зрадою
національних інтересів під час російської агресії».
|