Ревізору пора в дорогу

Григорій ДАВИДЕНКО,

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Полтавська область.

Рівно 120 років тому в місцевості коло Миргорода об’єднались колишні козацькі хутори й нарекли себе селом Гоголеве. Ясна річ, на честь видатного земляка, що народивсь у Великих Сорочинцях. Та чи могли знати ті люди, що настануть достоту гоголівські часи і негідні діяння посадових осіб нароблять поганої слави відомому краєві… Все почалося з того, що селяни скликали збори й проголосували за відставку голови громади Володимира Даценка (до речі, єдиний такий випадок на всю країну).

ЗАОДНО вказали на поріг і групі наближених до нього депутатів сільради: Володимиру Табурцю, Іванові Усику, Світлані Пчельнік, Наталії Ставній, Наталії Лутай, Валентині Явтушенко та Людмилі Писаренко. Збори відбулися ще напередодні Різдва. Але, уявіть собі, наперекір рішенню виборців Володимир Даценко досі при владі. А з відкликаних депутатів тільки Володимир Табурець позбувся мандата. І то лиш тому, що оскаржив рішення зборів, а суд узяв і постановив: ні, дорогенький, народ послав тебе подалі — туди й паняй.

Далі розповідає член ініціативної групи зі збирання підписів виборців за відставку голови Гоголівської ОТГ Ганна Зірка:

— Головна претензія виборців усіх сіл до пана Даценка полягає в тому, що він заходився робити не те, що обіцяв, коли балотувався. Як не домагалися від нього ясності, чому занедбано програми з розбудови, започатковані попереднім керівником Володимиром Оришичем, він наших запитань не чує. Друга претензія — у громаді мешкає близько п’яти тисяч жителів, а в штаті сільради і її доблесних службах числиться 86 осіб. Разом вони проїдають замало не 80% бюджету. Про який розвиток сіл можна говорити? Нарешті й третій докір — земля надається лише «слухняним» депутатам та родичам. Або ось таке: внадилися сюди якісь лісоруби-приблуди й нещадно випилюють здорові дерева. Щоб потім продавати на дрова. Підпільний «бізнес», на якому ой як хтось гріє руки. Не раз кликали поліцію, але вона чи то безсила в цьому випадку, чи має свою частку.

Повідала Ганна Зірка і про збори, на яких відкликали Даценка. Голова не знайшов за потрібне з’явитися, зате прибув посланець селищної територіальної виборчої комісії. Все відбулося за регламентом. Обрали 20 чоловік, які за 10 днів зібрали по селах ОТГ підписи 1200 виборців. Комісія потім визнала законними тільки 900, але і їх вистачило. Позаяк Даценко був обраний зі скрипом: у жовтні 2020 року голоси за нього віддали всього 780 чоловік.

І ось нині така ситуація в Гоголівській громаді: її населення вважає, що ним правлять самозванці, а Володимир Даценко та його прибічники наполягають, буцімто ніхто їх не відкликав. «Це проти мене об’єдналися, — не вагаючись парирує цей пан. — Невизнані місцеві «авторитети» вилами про воді пишуть, нібито я всім невгодний. А воно ж не так. Докоряли мені, що виділив аж сто тисяч гривень на ремонт старої лазні. Але я планував поставити в ній пральну машину. До речі, для потреб біженців. Ну, не вийшло сьогодні, робочих рук не знайшлося, так вийде завтра. Зате ремонтую дамбу на річці».

По роз’яснення, на чиєму ж боці тут правда, ми звернулися до голови Гоголівської територіальної виборчої комісії Людмили Сєрікової. «Негативних відгуків про свою роботу Даценко нажив дуже швидко, — говорить Людмила Михайлівна. — На кількох засіданнях комісії ми з’ясували напевно, що волевиявлення виборців із відкликання і селищного голови, і депутатів були законними. Що й підтвердили в Центрвиборчкомі. Одначе за позовами відкликаних депутатів почалась веремія нескінченних судових засідань, які в печінках уже нам сидять. Вони ж відбуваються в Полтаві, а це не близький світ. А врахуйте, що за свої інтереси окремо бореться й Володимир Даценко...»

Та вся ця тяганина, уявіть, може виявитися марною. Адже, згідно із законодавством, осередки місцевих партій мають право висувати кандидатів у депутати. І якщо обраних згодом позбавляють повноважень із народної ініціативи, то остаточне рішення все одно ухвалюватиме політсила. В цьому разі голова партії «Рідне місто» Олександр Удовиченко затримку із відкликанням Наталії Лутай та Світлани Пчельнік пояснює так: «За законом останнє слово за нами. Звернення СТВК Гоголівської ОТГ до нас надійшло у січні. До 24 лютого ми не встигли його розглянути. А під час війни з’їздів партії не проводимо». Щодо позбавлення депутатських повноважень Івана Усика, Людмили Писаренко, Наталії Ставної та Валентини Явтушенко секретаріат обласної організації партії «Довіра» відповів коротко: «Питання вивчається».

Тим часом, поки Україна мусить воювати з окупантами, в Гоголівській громаді точаться бої місцевого значення. Як висловився очільник полтавського осередку Асоціації фермерів та приватних землевласників Василь Бурлака, Володимир Даценко не тямить ні сутності, ні важливості селянського способу життя, натомість громаду сприймає мало не за свою приватну власність. І ось вам доказ, який ми почули в селі Устивиця від голови ФГ «Вікторія» Олександра Рудича.

— Господарство заснував мій батько, — розповідає Олександр Вікторович, — а я прийняв естафету. Через місяць після його смерті Даценко, який тоді ще тільки вживавсь у роль селищного голови, ні сіло ні впало на сесію ради виніс пропозицію відібрати в мене землю постійного користування площею 47 га, «позаяк засновника ФГ немає живого». І це попри те, що був квітень і я вже почав весняні польові роботи…

А Даценка, стверджує Рудич-молодший, він знає як облупленого. В Устивиці ще до створення Гоголівської громади Володимир Петрович уже обирався головою тамтешньої сільради, проте під тиском селян мусив відмовитися від посади. Бо в нього «не було й нема діалогу з людьми». Однак тепер, як бачимо, тримається за крісло, як воша за теплого кожуха.

Свою історію стосунків із Володимиром Даценком оповідає і голова ФГ «Агролайф» і воднораз депутат селищної ради Світлана Коляда. «Конфлікти розпочались одразу, як Даценко склав присягу очільника ОТГ, — каже жінка. — Коли затіяв злощасну вирубку дерев, то першим проти неї повстало село Грянчиха, де знищувався під корінь ярок. До кого люди прибігли? Ясна річ, до мене, депутата. Я ж — до голови: «Що це робиться?» А він: «Нічого не знаю». Далі, збагнувши, що я йому тверда опозиція відтоді, а на мій бік перейшло ще шестеро депутатів, Даценко розгорнув «внутрішню війну». Кликав і кликав у моє ФГ «ревізорів». Торік побували всі — податківці, поліція і прокуратура, пожежники та екологи...»

Проте це ще квіточки. Гіркі ягідки достигали разом з овочами, які вирощувало ФГ Світлани Коляди на крапельному зрошенні. Зрозуміло, говорить жінка, що замовили та узгодили проєкт водокористування з річки Вовнянка, завели його в Держреєстр і ЦНАП. Та що ви думаєте — селищний голова взявся контролювати водозабір. Спершу тільки вдень приїздив на поле, а затим і ночами заявлявся, ще й з «однодумцями». Аж трусився, надіючись піймати фермера на афері з водою. А після тих візитів шланги виявлялися порізаними... І це траплялося більше десяти разів. Аж поки не вилилось у щось геть незбагненне.

— Нам нічого не лишалось, як ночами сторожувати зрошення, — розповідає Світлана Іванівна. — Тієї ночі чергував мій чоловік. Телефонує додому: «В мене гості». Я схоплююся, беру з собою свідками сусідів і мчу в степ. Очам своїм не вірю: Даценко з трьома працівниками сільради гасає полем, немов блекоти об’ївся. Ганяються за моїм чоловіком, далі й бійку з обома нами затіяли. Добре, що свідки всю вакханалію зняли на відео. Втім, поліція відписалася, начебто «складу злочину немає»…

Потім Володимир Даценко вирішив діяти шляхом «дзеркальної» помсти. Він скликав збори виборців, аби позбавити Коляду депутатства. Місцеві зійшлись, а щоб, певно, були «слухняними», запросив у село і поліцейських. Та дарма Даценко понадіявся на отакий свій «авторитет». Люди затюкали його, у вічі кричали: «Ганьба!» Ніхто не проголосував за відставку фермера Коляди. Піймав самозваний голова громади облизня, але й не думає відступати.

Остання «епопея» Даценка, на переконання селян, зовсім цинічна. Назавжди в пам’яті 24 лютого — повномасштабна навала фашистської росії. Того ж дня з Гоголевого пішов на фронт 32-річний голова СФГ «Меркурій» атовець Олександр Карпенко, який до того п’ять років воював на Донбасі. «Нелегко приходиться без Саші, — журиться його мати Ольга Карпенко, — та нам підставили плече земляки. Але в яких умовах ми тепер опинилися? За ті тонни збіжжя, за які торік купляли п’ять бензовозів солярки, нині придбали один. Однак сину на передову передали автомобіль, ще один для Нацгвардії він устиг відвезти сам. А ми вділили борошна та олії біженцям».

Там, на війні, Олександр Карпенко раптом дізнається, що 12 гектарів, які перебували в обробітку його господарства, із наполегливої «ініціативи» Володимира Даценка сесія селищної ради передала… іншому користувачеві. Хоча ще в січні фермер подав аж дві заяви з проханням продовжити дозвіл користуватися землею, за яку вже навіть вніс оплату на рік. Вирушаючи на передову, Олександр третьої «чолобитної» не подавав. Позаяк, згідно із законодавством, у зв’язку з воєнним станом строк дії земельних договорів оренди автоматично продовжується на рік. Проте це не завадило Володимирові Даценку на сесії 12 квітня затвердити пропозицію забрати у СФГ «Меркурій» ділянку, яку Карпенко ще з осені засіяв озимим ячменем. Буцімто господарство… «більше на неї не претендує».

Коли ж Даценкові межі очі ткнули копії заяв фермера, причому з печатками та помітками діловода селищної ради про їх одержання, то Володимир Петрович через силу вичавив із себе, що, «певно, ми дійсно зробили помилку». Та одразу й розвів руками: з ким, мовляв, не буває? Так-то воно так, але не зовсім. Помилки бувають різні. Тут той випадок, коли без «ревізора» зі столиці, згадуючи славного земляка Миколу Гоголя, селянам Гоголевого ніяк не обійтися.