Проблеми «картопляного Донбасу»

Віталій НАЗАРЕНКО.

Фото автора.

Завдяки рясним дощам «другий хліб» на Чернігівщині дав рекордний урожай. Разом із тим низькі закупівельні ціни змушують аграріїв та селян скорочувати площі під культурою. Відтак, судячи з прогнозів фахівців, недалекий той час, коли Чернігівщина втратить неформальний статус «картопляного Донбасу».

_{Вродило щедро}

ФГ «Напорівське» з Лукашівки — чи не найбільш постраждале од війни господарство області. Саме з цього села рашисти обстрілювали Чернігів і трасу на Куликівку, а 80% полів було заміновано. Власник господарства Григорій Ткаченко (на фото), повернувшись у Лукашівку після її визволення, три дні відходив од побаченого, а потім, засукавши рукави, взявся наводити лад. Під картоплю, яка є однією з високорентабельних культур у «Напорівському», планували зайняти 92 гектари, але посадили тільки 74.

— Цей рік, звичайно, специфічний, — ремствує фермер. — Ми починали садити картоплю, як кажуть в народі, у свинячий голос: 21 травня вкинули в землю перші бульби. Пов’язано це було насамперед із роботами з розмінування полів. Але, дякувати Богу, все вдалося. Фактично в нас вийшло вирощування на поливі. До речі, насіннєві компанії не залишили в біді картоплярів. Зокрема, фірма «Агріко» допомогла багатьом, дещо дали взагалі безкоштовно, а частину насінного матеріалу продали за хорошою ціною з відстроченням платежу.

Через затяжні дощі картоплю в господарстві тільки нещодавно почали копати. Але урожайність вражає! «Менше ніж 50 тонн із гектара нема, — стверджує картопляр. — За рахунок такого щедрого врожаю попри низькі закупівельні ціни все ж вийшли на рентабельність. Та не в усіх такі результати. Ціна нині 4-4,5 гривні за кілограм, а у північних районах, чув, дрібні фермери продають по 2 гривні. Це, звісно, негативно позначиться на галузі».

_{Потрібен державницький підхід}

ЗА інформацією фермера, на Чернігівщині площі під картоплею зменшилися на третину. Він прогнозує, що така тенденція збережеться й наступного року. Це пов’язано з рентабельністю і значними витратами. До того ж картопля є досить складною культурою, яка потребує постійної уваги.

— Ситуація невтішна, — не приховує Григорій Ткаченко. — Сьогодні для того, аби на професійному рівні займатися картоплярством, треба не менш ніж 500 тисяч доларів інвестицій. Чимало потужних підприємств, які мають відповідну базу, відмовились од цієї культури. Ось, наприклад, агрохолдинг «Індустріальна молочна компанія» (ІМК) торік мав тут 450 гектарів картоплі. Вони були орієнтовані на чіпси. Нині ж ІМК від картоплі відмовилась. Люди вклалися, створили умови, але вирощувати бульбу стало невигідно. І хоча землі й клімат Чернігівщини вельми підходящі для картоплярства, однак ця галузь занепадає…

В Європі ситуація з бульбою теж не райдужна. Хоча нещодавно на одному з чернігівських сайтів вийшла тематична стаття, в якій автори зазначили середню закупівельну вартість кілограма «другого хліба» в ЄС — від 0,6 євро (близько 25 грн) до 3 євро (126 грн), зокрема 1,5 євро у Великій Британії. Цифри, здавалося б, більш ніж привабливі. Аби перевірити це, Григорій Ткаченко телефонує знайомій, яка проживає в Ірландії. Жінка розповідає, що ціна на миту товарну картоплю нині близько 30 євроцентів. У Британії вартість ще нижча…

Як пояснила ірландська знайома фермера, тамтешні товаровиробники намагаються збути продукцію сьогодні, оскільки через дорогі енергоносії зберігати врожай на складах буде невигідно. Тож очевидним є той факт, що вже взимку на Європу очікує дефіцит картоплі й зростання ціни на неї. І тут нашому уряду саме час подумати про вітчизняних виробників. «Мінекономіки, МЗС і МінАПК мають наполегливо працювати над лобіюванням агробізнесу, — певен директор «Напорівського». — Вони повинні активно пропонувати нашу продукцію світові. Натомість цього не спостерігається, робота, яка ведеться, абсолютно провальна, і це при тому, що Україна сьогодні в усіх на слуху. Недержавницький підхід призведе до зникнення «другого хліба».

_{Від озимих не відмовляються}

НЕ ліпша ситуація і з «першим хлібом». Здавалося б, озима пшениця — основна продовольча культура, але вона тепер є найменш рентабельною.

— Якщо за всім, що посадили чи посіяли, ми цього року вийшли хоч у якийсь плюс, то на пшениці отримали мінус 5 тисяч гривень на одному гектарі. Розумію, що нема логістики, але ж потрібно налагоджувати бізнесові відносини з іншими країнами, бо всі хочуть їсти, тим паче, запрацював же промисловий безвіз! — обурюється аграрій. — Уже середина жовтня, а ми не посіяли жодного гектара, і оптимальні строки минули. Цьому є об’єктивні причини — соняшник іще стоїть, а з іншого боку — сіяти озимину не рентабельно.

Разом із тим Григорій Михайлович передбачає збільшення вартості пшениці ближче до січня. Наступного ж року ціни мають бути вельми привабливі, тож відмовлятися від озимих не збирається.

— Ми виробили оптимальну формулу та структуру, тому дотримуватимемося накресленого, — ділиться планами Григорій Ткаченко. — Наскільки в нас усе вийде, сказати важко, але будемо старатись діяти за стратегією, яка зарекомендувала себе у передвоєнний період.