Вітчизняна селекція: здобутки і труднощі

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

Зерно хоч і важливий елемент продовольчої безпеки України, та все ж не хлібом єдиним живе держава. Скажімо, ті ж таки овочі займають чималу нішу споживчого ринку. Селекцією, підтримкою асортименту їх сортів та вирощуванням достатньої кількості насіння займаються науковці дослідної станції «Маяк» Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України. В умовах війни ця установа фактично є одним із гарантів продовольчого забезпечення держави. Яка своєю чергою поводиться з наукою, як зла мачуха.

_{Овочі — їхній профіль}

ДОСЛІДНА станція «Маяк» у Крутах широковідома тим, що тут зберігають сорт «Ніжинський огірок». Загалом установа спеціалізується на селекції основних (ті, що входять до борщового набору) і малопоширених (пряносмакові, салатні, зеленні, делікатесні тощо) овочевих культур.

— Рослин, із якими ми сьогодні працюємо, нараховується більш ніж 50 видів, — розповідає молодший науковий співробітник Олександр Позняк. — Тобто понад пів сотні сортів малопоширених культур занесені до Державного реєстру. Найбільше їх створено у різних видах салатів — головчасті, листкові, стеблові, ромен. Із пряносмакових це коріандр, індау, дворядник (рукола). Донедавна ці рослини переважно імпортували, нині ж наш ринок насичений вітчизняною продукцією.

Науковцями дослідної станції було створено три сорти васильків справжніх, більш відомих у кулінарії під назвою базилік. А ще тут селекціонують такі делікатесні рослини, як фізаліс опушений, ягоди якого схожі на помідори. Їх можна використовувати на заміну родзинок. Є також овочева форма портулаку городнього. «Ця рослина відома як бур’ян, який важко вивести з городу, — пояснює Олександр Позняк. — Овочевий же вирізняється більшою масою та свіжістю продукції, а за смаком нагадує зелений горошок».

Звісно, особлива гордість і бренд дослідної станції — це вищезгаданий «ніжинський» огірок. За словами «хранителя» сорту Надії Птухи, йому щонайменше 300 років. В окремі роки ніжинський завод приймав до 12 тисяч тонн плодів. Корнішони йшли на експорт, а у більшості великих міст колишньої російської імперії солені огірки продавали просто в бочках перед магазинами.

За словами селекціонера Надії Птухи, секрет надзвичайного смаку криється в самому сорті, воді та рецептурі. До речі, про останню: науковці запатентували чотири рецепти соління. Смак огірка з «Маяка» не передати словами!

_{I ріпчаста, і багаторічна}

НАУКОВИЙ співробітник Любов Петрівна Фесенко присвятила селекції цибулі 38 років, має сорти, якими пишається. «Ось ця кругла — «Чайка», а продовгувата — «Галичанка», — показує, тримаючи в руках здоровенні головки цибулі, науковець. В середньому ці сорти цибулі дають 40 тонн з гектара. І це — без поливу! Але, знову ж таки, все умовно, оскільки врожайність залежить від погодних факторів.

Сорт цибулі «Заграва» належить до напівсолодких, має фіолетове забарвлення. За словами Любові Фесенко, якщо є терпіння та бажання, вже до 1 вересня «Заграва», посіяна з насіння, досягне такого ж розміру, що й із сіянки.

На полях дослідної станції абсолютно не застосовують хімії. По-перше, відсутність добрив, стимуляторів, інсектицидів та гербіцидів дає хороший селекційний фон. Виживає, як то кажуть, найсильніше. Відтак сорти виходять стійкими до різних хвороб. По-друге, якби й захотіли підживити хімічною речовиною, то все одно нема на це грошей. Між іншим, їх часто не вистачає навіть на елементарне прополювання міжрядь, тож науковці самі беруть сапки в руки і роблять це дідівським способом.

_{Виживають як можуть}

СЕЛЕКЦІЯ — річ довготривала. Це не просто посіяв-виростив-зібрав, тут потрібен науковий підхід і час. Так, на виведення нового сорту традиційними методами в селекціонера може піти від восьми до 15(!) років, якщо ж робити проєкт на готових лініях, то в середньому три-п’ять. Тому все, що створюється, є цінним для кожного науковця. Це його дітище, якому він присвятив багато часу, сил та нервів! Крутівські селекціонери, навіть не маючи гідної оплати праці, займаються тим, що потрібне науці та країні, але, на жаль, їхні зусилля і здобутки зневажаються високим аграрно-науковим чиновництвом.

Так, за мінімальної річної потреби у фінансуванні 1,5 мільйона гривень, Національна академія аграрних наук виділила всього 350 тис. грн, тобто менше ніж четверту частину. Як на ці гроші вижити 14 працівникам установи, не зрозуміло… Тримаються за рахунок насінництва та співпраці з аграрними компаніями.

Продукцію «Маяка» закуповує більшість відомих вітчизняних брендів, які займаються продажем насіння овочевих культур. Дослідна станція також виконує замовлення приватних споживачів — городників і дачників, намагаючись задовольнити всі запити. Ця робота відбувається переважно взимку. Все вирощене насіння реалізовується і на складі не залежується. «Нам краще працювати за попереднім замовленням, оскільки асортимент нараховує понад 50 сортів, — пояснює особливості маркетингу Олександр Позняк. — Партії в нас невеликі, але вибір ми намагаємося підтримувати широкий».

Державницьке діло, що й казати. От тільки державі це не потрібно. Бо від широкого асортименту наукова установа сама ж і страждає. Все через великі реєстраційні збори, які мало залежать від того, чи ти виростиш по одному кілограму різних овочів, чи 10 тисяч тонн пшениці — доводиться платити за кожний сорт. Раніше ці суми були підйомними для «Маяка», але не так давно наш рідний уряд зробив чинною постанову про підвищення цін за послуги державного сортовипробування та підтримання чинного патенту. Більше того, ще й зменшили пільги для наукових установ, які фінансуються з держбюджету. Якщо раніше станція сплачувала 5-10% необхідної суми, то тепер мусить відраховувати 20-40% за відповідного зростання цін.

_{Сподіваються на увагу влади}

НА ПЕРЕКОНАННЯ науковців, такі дії Кабміну призведуть до зменшення кількості сортів та занепаду насінництва з подальшим його знищенням. Дослідна станція «Маяк» не в змозі сплачувати навіть за формальні послуги сортовипробування. Підтримувати чинний асортимент буде практично неможливо. Найприкріше те, що для нардепів-мажоритарників ці проблеми надто чужі та далекі, їм не цікаво, як буде розвиватись вітчизняне насінництво. Значно простіше обробляти 300 гектарів чорноземів наукової установи за договорами співпраці й смішними сумами допомоги...

Не болять ці проблеми й верхівці Національної академії аграрних наук України, що живе як у Бога за пазухою, бо орудує сотнями тисяч гектарів родючих земель. А от низові науковці, які займаються селекцією в полях, заледве зводять кінці з кінцями. В якійсь недалекій європейській країні такі люди мали б усе, натомість у нас вони їздять з обшарпаних кабінетів на дослідні ділянки в сусідні села велосипедами, ще й вручну їх обробляють.

Воістину українська наука — справа ентузіастів! Завдяки цим людям ми маємо своє високоякісне насіння, а головне — воно значне дешевше за голландське. Зникнуть українські сорти — і овочівництво стане цілковито залежним від імпортного насінного матеріалу. Перспективи хоч і песимістичні, та все ж наші науковці сподіваються на те, що держава не допустить загибелі галузі, повернеться до неї обличчям і почне фінансувати за потребою. Адже селекція — це вагома складова продовольчої безпеки країни.