• Отакої!

Хто не сховався — чиновники не винні

Микола ЯСЕНЬ.

Дніпропетровська область.

В дитинстві чи не всі ми полюбляли грати в піжмурки. Це коли хтось один затуляє очі, жмуриться, а потім розплющує і гукає: «Я йду шукати, хто не заховався, я не винуватий!». Мова начебто зараз про інше, але дуже вже напрошується аналогія з цією дитячою розвагою.

У НОВОМОСКОВСЬКУ на Дніпропетровщині останнім часом активно, я б сказав, з азартом, займаються ремонтом доріг і вулиць, майданів, скверів, парків тощо. Стосовно дорожнього покриття, то перевагу віддають ямковому ремонту, щодо решти — косметичному. І чимало першого й другого цього року натхненно та вперто ремонтували вже навіть по кілька разів.

Скажете, нічого поганого в цьому нема? Навпаки, мовляв, честь і хвала міській владі? Але чи не всі чиновники новомосковської мерії цими днями дружно здивувалися, коли містяни висловили обурення: скільки можна заліпляти дірки та ями — все одно, що замазують народу очі! Ще й докоряти стали, що ніяка це не турбота про містян насправді, тобто і не благоустрій, а елементарне «освоєння» бюджету. Для того, щоб мільйони вилітали на вітер. При цьому останній не простий, а чарівний: за кожним ударним ремонтом він явно заносить до кишень запопадливих місцевих діячів неабиякі суми гривень. Отаке бачення у громадськості цієї дивної і явно недоречної активності міської влади. І отаке пояснення, чому захопилися саме «вуличною сверб­лячкою»: бо на ній найлегше «стригти відкати».

Та це один бік медалі. Другий і основний полягає в тому, що «конфлікт інтересів» між населенням і міськрадою виник через те, що давно вже жителі домагаються, аби влада негайно зайнялася ремонтом старих і будівництвом нових бомбосховищ. У прифронтовій області поруч гримить війна, снаряди вибухають дуже близько. А прильоти ракет трапляються і у Новомосковській громаді. І воно смішно та сумно, бо ніби в насмішку, кажуть люди, раз у раз оголошують повітряну тривогу і закликають прямувати в укриття, яких не знаєш, де й шукати. Виходить так: тікай туди, не знаємо, куди, ховайтеся там, не знаємо, де.

Бо бомбосховищ у місті не густо. Належно підготовлених практично катма. За останніми даними, у Новомосковську нині мешкає понад 70 тисяч усіх разом — малих і старих, молодих і середнього віку, а бомбосховищ офіційно налічується аж 18. І то це, як зізнавсь один із чиновників мерії, який побажав лишитись інкогніто, гучно сказано. У більш-менш пристойному стані лише вісім із них. Це ті, які «контролюються» трубним заводом Інтерпайп. Решту з великою натяжкою можна вважати задовільними, і всі вони суто «відомчі» — належать Укртелекому, хлібозаводу, меблевій фабриці, залізничникам та шпалопросочувальному підприємству і так далі. Отож до укриттів «широкого вжитку» не належать — швидше призначені для «своїх». У комунальній власності тільки одне бомбосховище, котре спромоглося підготувати КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств». Тому й виходить, що «в разі чого» сховається від ворожих обстрілів і бомбардувань у Новомосковську лише той, кому, можна сказати, пощастить. Решті, відповідно, «в разі чого», можливо, й не вдасться залишитися живими. І що, міські очільники вважатимуть, буцімто вони ні в чому не винні — чи як це розуміти? Не інакше, як восьмий місяць діячі новомосковської влади «жмуряться» і цієї неймовірно актуальної потреби-проблеми не бачать.