• Репліка

А що сказав би Тарас?

Олександр
ВИНОГРАДІВСЬКИЙ.

Одеська область.

…А він руку простягає,

Мов світ увесь хоче

Загарбати. Хто ж це такий?

От собі й читаю,

Що на скелі наковано:

Первому — вторая

Таке диво наставила.

Тепер же я знаю:

Це той первий, що розпинав

Нашу Україну,

А вторая доконала

Вдову сиротину.

(Т. Шевченко, «Сон»).

«Перший» (той, що нині сидить десь у бункері) потирає руки від радості. «Друга» ж велично стоїть на сплюндрованому прапорі Туреччини посеред української Одеси! У руці в неї якась «бомага», що нібито узаконює владу російської імперії на всіх землях «руской воєной слави». А ми ходимо під цією статуєю, голови на «вєлічєство» задираємо і терпимо, терпимо…

А воно ж навіть і статусу пам’ятника не має — просто статуя. Фігура тієї, що свого часу і козацтво, яке Одесу будувало, доконала, і дух волі української розтоптала, як на постаменті той турецький прапор. Ну, нехай хитрий Ердоган промовчить, хоча ніколи й не простить. Але нам чого мовчати? І скільки?! Невже не настав час? Нещодавно Тараса Шевченка визнано найвидатнішим українцем. Чи ж не варто перечитати його твори нашим київським «першим». Ну, бодай «Сон», в якому Пророк мріє про часи, коли і челядь, і москалики, і сам «ведмедик» підуть десь у землю. Наші Збройні сили вже багато зробили і роблять задля того, аби пророчий Сон здійснився. 143 країни світу підтримують нас у цьому, бо ми на боці правди… А катерина друга все ще стоїть!

Ми не вандали, щоб трощити статуї. Але чому влада вперто не хоче прибрати її з очей? Тоді й Ердоган заповажає, і у всьому світі ніхто особливо шкодувати не стане. У бункері точно розізляться. Та хай хоч і луснуть. Як Тарасові й снилося.