• З народної спадщини

Від п’ятниці до святої неділі

Наталка
НЕЧИПОРЕНКО.

ЗА дохристиянських часів недільним святом була п’ятниця. Цього дня не можна було працювати. Щоправда, не заборонялось сіяти, але не дозволялося ні хліба пекти, ні тісто місити, ні прясти. А також мити ложки після заходу сонця.

П’ятниця вважалася тяжким днем. Великий гріх було співати в п’ятницю, бо «в цей день Христос помер». Якщо дівчина співала по п’ятницях, то казали, що вона не знайде собі хорошого чоловіка. Щоб колискової дитині заспівати, мати мала звернутися з проханням до п’ятниці, аби та не карала за це ні її, ні дитини.

Назви днів тижня нам більш-менш зрозумілі. Неділя походить від «не до діла», понеділок — від дня, що йде «по неділі», середа — середина тижня, четвер і п’ятниця — відповідно четвертий і п’ятий дні. Про походження слова «субота» нічого певного сказати не можна. Існує думка, що воно запозичене від єврейського «саббат», що означає «стримуватись від роботи». У євреїв, і справді, субота, — святковий день. Проте для інших народів, зокрема й українського, це звичайна робоча днина. Хоч певні обмеження в роботі були. Так, не годилося в суботу розпочинати будь-яку (крім зажинків та закладин хати) важливу роботу, бо «довго те діло робитиметься».

В суботу годилося мити голову і все тіло, бо «в суботу й ведмідь умивається», причепурити стіл, лавки, змазати долівку та припічок, надіти чисту білизну, дітей в білі сорочечки одягти, щоб «лучче росли».

На суботу припадали поминальні дні, коли пращури вшановували предків. Так зберігалася родовідна пам’ять про попередні покоління. Давня ця традиція зародилася ще в дохристиянських віруваннях.

Оскільки в суботу закінчувався робочий тиждень, то відповідно про це мовить і прислів’я: «Субота не робота, помий, помаж та й спати ляж». Усі з нетерпінням чекали наступного дня — неділю, яка в народній уяві асоціювалася з вродливою жінкою. За християнським вченням, цей день присвячений Богові. Його через те й називали святою неділею.

У неділю вирушали в далеку мандрівку чумацькі валки, але під загрозою великого гріха остерігалися працювати і надмірно розважатися — зранку пити горілку, їсти до служби Божої. «Співання в п’ятницю, — застерігає народне прислів’я, — а снідання в неділю ніколи не минуться». В неділю не рубали, не шили. І хоч неділя уявлялася симпатичною і доброю молодицею, але, якщо її прогнівити, вона могла суворо покарати тих жінок, котрі працювали в цей святий день.

Хоч би як скрутно не жив селянин, хоч би які нестатки його не обсідали, та незрушним залишалося правило: в неділю не братися ні за яку роботу. Відтак цього дня тижня люди чекали, як свята, щоб весело провести його в колі рідних та друзів. Недарма мовиться: «Як неділя, то й сорочка біла».