• Долі людські

Марійок роду нема переводу

Петро ГРАДОВСЬКИЙ.

Житомирська область.

Марія — це ім’я особливе. Марією звали Богородицю, Матір Ісуса Христа. У Святому Письмі зустрічаємо ім’я Марії Магдалини, учениці Сина Божого. За різними версіями, це ім’я означає: «запечалена», «вперта», «пані», «улюблена», «самостійна». Інші форми імені: Марічка, Маруся, Марійка, Маша, Маня, Марусина.

У МОЄМУ роду це ім’я було започатковано далекого 1850 року. В селі Студениця з’явилася на світ Марія-Магдаліна Карчевська. Прожила вона на білому світі 97 років. В юності її покохав сусідський хлопець Федя. Восени 1868 року вони поєднали свої долі. А наступної весни Федорів батько-чумак узяв їх обох у далеку дорогу, хоч і дуже вагався при цьому. В чумацькій валці Марія-Магдаліна була куховаркою.

Молоде подружжя часто милувалося нічним небом. Пізніше згадувала, що зорі їй видавалися такими великими — «кожна по пуду». Звісно, волів дорогою до Криму треба було випасати вночі. Якось поблизу Полтави на ранок свекор не дорахувався однієї пари волів. Перше, що він подумав: усе через невістку, бо зроду жінок в далеку чумацьку дорогу не брали. Але промовчав. Пішов до панської стайні, біля якої стояли його воли і смакували соковиту траву. Попросив місцевого пана віддати тварин, але пан категорично відмовився. Тоді свекор Марійки сказав: «Якщо з пана пан — віддасть волів, якщо з хама пан — не віддасть». Пан виявився із панів, і воли повернулися до чумацької когорти.

Марійку здивувало море — тепле і лагідне, хоч вода в ньому солона, не така, як у їхніх криниці чи ставку. А на озері Сиваш побачила, як заготовляють сіль і вантажать її на чумацькі мажі, вистелені вичиненими воловими шкурами. Так можна було довезти сіль до поліського села і в дощові, й у спекотні дні.

Успішно завершилася поїздка до Криму, і чумаки благополучно повернулись додому.

Згодом у молодої сім’ї народилося 13 хлопчиків і одна дівчинка. Дівчинку назвали Марійкою. За років Першої світової війни та революції загинуло 12 синів-соколів…

Доня Марійка була гарною господаркою. Мій дідусь Янко хлопцем закохався в карооку дівчину. Побралися. Народили і ростили двох дітей. Та 1933-го на Різдво поховали Марійку після тривалої хвороби. Бабуся зі Студениці привела до Забріддя свою корову, щоб діткам було що їсти у голодний та холодний 33-й рік.

У дідуся Янка була сестра Марія. Виростила з чоловіком Лукашем чотирьох дітей. У роки Другої світової війни під час бомбардування німцями села осколок перебив сину Віктору ліву ногу, і він став інвалідом. Доньку Льоню окупаційна влада запроторила до Німеччини, де працювала на пороховому заводі в місті Дюнеберг. Син Антон загинув на фронті. Все довелося пережити, відчути лихоліття війни.

Душу Марія мала ніжну, відкриту. Вона була товариською і могла будь-якої пори доби прийти на допомогу рідним та сусідам. Вчила нас поважати батьків, братиків, сестричок, із приязню ставитися до всіх людей.

14 квітня 1954 року народилася в моїй сім’ї дівчинка, назвали її Марією. Підросла, ввібрала від матері турботу і любов. Донька була наділена ніжністю, добротою, творчим натхненням, оптимізмом, щирою взаємною любов’ю. Впродовж життя стала символом наполегливості, гордості, самоповаги, милосердя. Матуся навчила доню відстоювати свою правоту: «В житті це дуже важливо».

У брата Антона з’явилася на світ онучка — її теж назвали Марійкою. Здобула професію кухаря і зараз трудиться в одному з ресторанів Житомира.

В березні нинішнього року народилася ще одна Марія — прапраправнучка студеницької Марії-Магдаліни. Хай здоровою та щасливою росте дівчатко та з гордістю несе по життю славу своїх попередниць у великій славній нашій родині.