• Невигадана історія

Урок доброти

Марія СВІТЛИЧНА.

Рівненська область.

ПРО те, що світ не без добрих людей, я знала давно, а цього літа переконалася в цьому ще раз.

Я вже кілька років на пенсії. Із задоволенням працюю на своїй присадибній ділянці. Вирощеної картоплі та інших овочів вистачає на зиму не тільки мені, а й дітям, які живуть у місті. Ось і нинішнього року своєчасно висадила розсаду помідорів, перців та іншого. Поливала, доглядала. Помідори зав’язалися так рясно, що довелося поморочитися, поки підв’язала кожен кущ. Словом, на грядки любо було глянути.

Того дня теж зранку обійшла свій город із сапою. Поки полола та підгортала, небо закрила чорна хмара. «Дощик не завадить», — подумала я задоволено і сховалася. З першими краплями дощу в хаті раптово стало темно, як уночі. Стіна води затулила вікна...

Коли все вщухло, від мого городу не лишилося й сліду. Багнюка, як на болоті, а в ній валялися рештки посічених градом зелених помідорів, капусти, перців. Картоплі теж не було, ніби я її й не садила.

Стільки праці вкладено, і все намарно. Зажурилася я, адже залишилася ні з чим. Та не надовго. Зателефонувала сестра із сусіднього села і повідомила, що їх лихо оминуло. А раз так, то овочі-фрукти будуть і в мене. І справді, восени добрі люди — сусіди, куми — привезли мені стільки городини, що соління та салатів із них, а також картоплі вистачить аж до наступного літа.

Такий ось урок доброти я отримала.