Де пирій, там і дротяники

У МИНУЛОМУ куточку ми порушили тему, від чого картопля стає дірчастою, а зараз її продовжуємо, позаяк актуальна: вельми кривдно, коли праці твоїх рук завдається такої шкоди. Не можна сказати, що вона зводиться нанівець, але таку картоплю не назвеш кондиційною. Тож хочемо, аби ви дещо взяли на замітку на майбутнє.

Найчастіше бульби та коренеплоди пошкоджують личинки жука-ковалика — дротяники.

Це спостерігається при освоєнні нових ділянок — занедбаних або які зовсім не використовувалися. Зазвичай така земля засмічена пирієм та іншими багаторічними бур’янами. Також чимало шкідників розводиться на городах, де не дотримуються правил сівозміни та нехтують використанням сидератів.

Щоб успішно боротися з дротяниками, слід знати їхній спосіб життя й умови середовища розвитку.

Жуки-ковалики темного кольору, тіло завдовжки 6-8 мм. Тривалість їхнього життя — два-чотири тижні. Живляться переважно пилком і нектаром квітучих рослин. Особливої шкоди вони не спричиняють. Самки відкладають по 30-40 яєць наприкінці весни — на початку літа. Їхні личинки (дротяники) найбільше полюбляють проросле насіння злаків та кореневища пирію, а тому самки відкладають яйця в ґрунт у місцях, де зосереджені ці рослини.

Личинки відроджуються наприкінці травня — на початку червня. Повний цикл їхнього розвитку завершується аж через три-чотири роки залежно від погодних умов. Саме завдяки жорсткому й міцному тілу їх назвали дротяниками. Мають розвинені три пари ніг, дуже міцні щелепи. Охоче їдять кореневища злаків, вузли кущіння пирію, проїдають корені буряків, моркви, картоплю. Якщо на квадратному метрі площі є п’ять-шість дротяників, вони пошкоджують 80 відсотків картоплі, відкриваючи шляхи для проникнення в бульби збудників грибних та бактеріальних хвороб.

Шкодять дротяники протягом усього циклу розвитку, але найагресивніше — в останній. Зимують у шарі ґрунту 20-30 см і глибше. Закінчивши розвиток, личинки в липні-серпні заляльковуються. З лялечок відроджуються жуки.

Для боротьби з жуками-коваликами, насамперед із їхніми личинками — дротяниками, вчені пропонують чимало заходів, в основному хімічних. Безперечно, вони мають свої переваги, бо швидкодіючі та ефективні. Але ж знищувати отрутохімікатами шкідників, які живуть у ґрунті, складно, до того ж небажано забруднювати його. Тому, аби позбутися ненажерливих дротяників, краще створити умови, несприятливі для їх розмноження: знищувати на ділянці бур’яни, насамперед пирій повзучий, тобто позбавляти шкідників природної сфери існування.

Звичайно, на городах і дачах найпоширеніший спосіб видалення бур’янів — ручний. Перекопуючи землю лопатою, видаляють кореневища пирію та інших багаторічників. За один рік, утім, вручну цього не зробиш, навіть на шести сотках.

Щоб полегшити важку фізичну працю, пропонується простий біологічний спосіб знищення пирію, а отже, позбавлення дротяників.

Із цією метою висівають гірчицю білу, чорну або сарепську. Ця культура — природний гербіцид. Гірчиця надійно захищає посіви від бур’янів, насамперед від пирію. Сіяти гірчицю можна впродовж усього вегетаційного періоду. Висівають дещо підвищену норму насіння — 300 грамів на сотку. Для прискорення росту та збільшення маси рослин гірчиці бажано внести в ґрунт невелику кількість мінеральних добрив: аміачної селітри — 1-1,5, нітроамофоски — 2,5-3 кг на сотку. На невеликих площах гірчицю сіють врозкид. Після ручного висівання насіння загортають у ґрунт, вирівнюючи ще раз бороною чи граблями. Коли вологи достатньо, сходи з’являються через 8-10 днів, а через 35-40 днів гірчиця щільно вкриє землю і цвістиме. Під її шатром ви не знайдете жодної бур’янини. Кореневища пирію потрухнуть і втратять здатність відростати.

Вирощену зелену масу гірчиці прикопують чи приорюють у ґрунт, подрібнивши лопатою. Тож цим ви ще й збагатите ґрунт органічною масою. Аби знищити пирій, можна посіяти гірчицю після збирання врожаю ранніх культур наприкінці липня — на початку серпня. Коли на ділянці не стане пирію, зникнуть і дротяники.