• Від Уругваю-1930 до Катару-2022

«Заплямований» чемпіонат

Микола МОТОРНИЙ.

Аргентинці — чемпіони світу 1978 року. Та славу переможців здобули не футболісти, а очільники хунти.

Одинадцятий чемпіонат світу з футболу відбувався з 1-го по 25 червня 1978 року в Аргентині. Рішення про проведення світової футбольної першості в цій південноамериканській країні було ухвалене на конгресі ФІФА в Лондоні 6 липня 1966-го.

ЗА ДВА роки до турніру в результаті військового перевороту до влади в Аргентині прийшла військова хунта на чолі з офіцером Хорхе Віделою. Нова влада не лише не відмовилася від проведення світової футбольної першості, а й вважала її важливою з точки зору пропаганди подією, успішне проведення якої довело б світу, що в країні все гаразд попри політичні зміни. Була тільки спроба зміни логотипу чемпіонату, в якому легко упізнавалися дві підняті угору руки, повернуті долонями одна до одної. Цей жест був своєрідною візитівкою попереднього президента Аргентини Хуана Домінго Перона, який таким чином вітав натовп перед своїми виступами. А втім, від цієї ідеї довелося відмовитись, оскільки логотип вже активно використовувався у рекламних цілях і Аргентина могла отримати багатомільйонні судові позови від різних компаній.

У кваліфікаційному раунді 105 збірних змагалися за 14 місць у фінальній частині футбольної світової першості. Господарі турніру і чинний чемпіон світу збірна ФРН кваліфікувалися автоматично, без участі у відбірковому раунді. На чемпіонат світу вдруге поспіль не зуміли пробитися команди Англії, Бельгії, СРСР. Уперше за історію учасниками турніру стали команди Ірану та Тунісу, австрійці повернулися на світову першість уперше з 1958-го, а збірні Франції, Іспанії та Угорщини — з 1966 року.

Матчі чемпіонату світу прийняли шість стадіонів у п’яти містах Аргентини. Правила проведення турніру загалом повторювали формат, що використовувався для попередньої світової першості. Єдиним важливим нововведенням у частині формату турніру було впровадження серії пенальті для визначення переможця в іграх стадії плей-оф на випадок, якщо основний і додатковий час матчу завершувався внічию. До цього, нагадаємо, це робилося жеребкуванням.

25 червня 1978-го на арені «Естадіо Монументаль» у столиці країни Буенос-Айрес на фінальну гру ЧС-1978 вийшли збірні Нідерландів та Аргентини. До цього команди зустрічалися двічі. Обидва рази перемогли нідерландці: у товариському матчі (4:1) та у другому груповому раунді ЧС-1974 (4:0). Але на домашньому чемпіонаті головний тренер Луїс Сесар Менотті майже повністю оновив склад команди (до речі, в останній момент відмовився від 17-річного Дієґо Марадони).

70-тисячний «Монументаль» був забитий повністю — публіка шаленіла у передчутті битви. Проблеми розпочалися ще до стартового свистка — влада Буенос-Айреса проклала маршрут так, щоб автобус «помаранчевих» (традиційний колір команди Нідерландів) їхав до стадіону якомога довше людними, галасливими вулицями. Натовп не давав нормально рухатись транспортному засобу, аргентинські вболівальники стукали по вікнах, демонстрували жести неповаги нідерландським футболістам. Після цього фарс не припинився — збірна Нідерландів чекала на полі хвилин 10, а суперники все не виходили із підтрибунного приміщення. Лише коли нідерландці пригрозили піти зі стадіону, італійському арбітру Серджо Гонеллі довелося втрутитися, і нарешті гра почалася.

Не дивно, що вона розвивалася за агресивним сценарієм, — нідерландський захисник Руд Крол побачив «гірчичник» вже на 5-й хвилині. Суперники обмінялися серією разючих атак. На 38-й хвилині аргентинська виявилась успішною — нападник Маріо Кемпес відреагував на передачу Луке і пробив у ворота повз голкіпера збірної Нідерландів Яна Йонгблуда.

Помаранчеві зарухалися активніше. Гол назрівав і таки відбувся: Дік Наннінг на 82-й хвилині відгукнувся на шикарний навіс Віллі ван де Керкхофа — 1:1.

Основний час закінчився із таким рахунком. В екстра-таймі Кемпес не розгубився, коли м’яч відскочив від голкіпера, і добив його у сітку воріт — 2:1. Крапку на 115-й хвилині поставив півзахисник Даніель Бертоні, відправивши четвертий м’яч у ворота Йонгблуда.

У Нідерландах були впевнені (і досі так вважають!), що проти них діяло абсолютно все. Це можна було б сприйняти як звичну риторику команди, що поступилася, однак суддівське свавілля під час фінальної гри (відверта лояльність до аргентинської збірної, ігнорування численних порушень, вчинених її гравцями) було очевидним. «Звідусіль нас попереджали, що Аргентина повинна і стане чемпіоном світу. Всіма правдами та неправдами», — згадував один із лідерів нідерландської збірної Рене ван де Керкхоф. А тренер збірної Нідерландів австрієць Ернст Гаппель після завершення матчу подякував підопічним: «Хлопці, ви зробили більше, ніж можливо!».

До речі, аргентинці і сьогодні досить скупо згадують мундіаль 1978 року і перемогу на ньому своєї національної команди. Тим більше, що всі лаври від успіху дісталися диктатору Хорхе Віделу. «Боляче усвідомлювати, що ми відволікали суспільство від реальних проблем. Військові використовували нас як пропаганду. Мене тішить тільки те, що ми були наче бальзамом для пригноблених людей, які знову змогли вийти на вулиці, загорнувшись у аргентинські прапори», — казав згодом гравець збірної Аргентини на ЧС-1978 Освальдо Арділес. А головному тренеру тодішньої аргентинської команди Луїсу Менотті ще довго дорікали занадто улесливим ставленням до очільника хунти Хорхе Відели, який після повернення в Аргентині до влади демократичного уряду був звинувачений у масштабних порушеннях прав людини і злочинах проти людяності, зокрема, у викраденнях, тортурах і вбивствах активістів, політичних опонентів, а також членів їхніх родин. 22 грудня 2010 року Відела був засуджений до довічного ув’язнення.

Коли у липні 1966-го Аргентина отримала право на проведення Мундіалю-1978, ніхто не міг передбачити, що через 12 років у країні пануватиме хунта. Але цей політичний аспект, як і сумнівний щодо неупередженості арбітрів фінальний матч, назавжди залишив на цьому чемпіонаті темну пляму. Справжнім святом футболу його важко назвати…