Поміж двох вогнів

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

Фото Сергія Кордика
та з відкритих джерел.

Новгород-Сіверська ОТГ зазнала чимало руйнувань через ворожі ракетні обстріли.

Новгород-Сіверська громада на Чернігівщині живе в умовах внутрішнього конфлікту, відтоку населення та підприємців, недонадходження у зв’язку з воєнним станом податків. З одного боку, росіяни, з іншого — політичні опоненти, які, незважаючи на війну і щоденні ворожі обстріли, вносять розбрат між нинішнім керівництвом та жителями, підбурюють людей і збирають
їх на мітинги. Разом із тим громада намагається триматися та розвиватися. Плани амбітні, але головне — реалізувати їх спільно, без чвар і політиканства.

_{«Я чекала гіршої картини»}

ТОРІШНІЙ фінансовий підсумок для найбільшої в області громади був складний. За словами голови Людмили Ткаченко (на фото), недовиконання на кінець року становило близько 20 мільйонів гривень. Причина — війна і близькість громади до межі з росією. Через бойові дії чимало підприємців закрили свій бізнес, багатенько людей виїхало, зокрема й за кордон. Війна також вельми вдарила по аграріях: торік засіяли тільки 70% довоєнних площ. Негативний вплив справляють і ускладнена логістика, дорогі добрива та пально-мастильні матеріали. Тож зрозуміло, що виникли питання зі своєчасністю сплати податкових зборів.

— Відрахування за землю обов’язкові, але тут є правова колізія: ми внесені до переліку територій бойових дій. Законодавець каже, що в такому разі діє відстрочка, — пояснює Людмила Ткаченко. — Але водночас має бути постанова уряду, яка підтверджуватиме, що аграрії не є платниками, бо працюють на території бойових дій. Такого документа нема, от і виходить, що хтось перераховує кошти, а решта вичікує. Втім, наприкінці року пішли платежі від аграріїв, тому ситуація поліпшилась.

Бюджет громади суттєво підлатали відрахування із ПДФО військовослужбовців. На перевиконання тут, однак, і не сподівалися. «Щиро кажучи, я чекала гіршої картини», — зауважила Людмила Ткаченко.

_{Життя під обстрілами}

ОКРІМ об’єктивних фінансових факторів, громада потерпає від постійних ворожих атак. Найбільше прилітає в Мурав’ї, Бучки, Грем’яч, Михальчину-Слободу та Кам’янську Слободу… Останнє село дуже понівечене, 80% його вже немає. «Хто сам виїхав, кого ми вивозили звідти. Але чим далі, тим гірше, — констатує керівниця міськради. — Якщо росіяни раніше стріляли по окраїнах, то тепер ціляться в центр, по житлових будинках, їм байдуже, що можуть загинути люди».

За словами Людмили Ткаченко, половина найбільшого прикордонного населеного пункту Грем’яч (який, до речі, вважається крайньою північною точкою України) вже виїхала, тим, хто залишився, пропонують різні варіанти евакуації. Зокрема, готовність прихистити внутрішніх переселенців висловили Коропська, Ніжинська, Прилуцька та Ічнянська громади. Проте навіть попри пропозиції надання житла люди з прикордонних сіл пишуть відмови. «З одного боку, ти розумієш, що всі звикли до рідної домівки, але з іншого — ці населені пункти під постійними обстрілами. Страшно…» — коментує пані Людмила.

Досі не оговталася після полону героїчна староста Грем’яча Ганна Гавриліна, яку московити 19 днів катували в СІЗО російського Курська. Жінка вже пройшла дві реабілітації, однак її стан досі не нормалізувався, тому вона написала заяву на звільнення. Вийшло так, що велика територія лишалась тривалий час лише з одним діловодом. Та молода жінка нещодавно також звільнилася й полишає Грем’яч, оскільки більше не може ризикувати своєю дитиною і собою. Втім, без влади крайня північна точка України не залишиться: на останній сесії міськради депутати затвердили нового старосту, який збирається переїхати жити в село, аби бути поруч людей та бачити, що відбувається на території.

_{Політичні баталії не вщухають}

ОДНАК попри війну настрої в самому Новгороді-Сіверському, який поза межами досяжності ворожої артилерії, викликають, м’яко кажучи, певний подив. Після втечі окупантів у громаду повернулась політика, чи то пак, політиканство. Опозицію звинувачують у намаганнях спекулювати на труднощах, пов’язаних, зокрема, з війною.

— Я гадала, що щось зміниться, але більшість, на жаль, нічому не навчилась. Якщо десь треба себе обмежити, то всі мають це розуміти, — вважає Людмила Ткаченко. — Хлопці в лісах і окопах терплять, а мені вже двічі страйки влаштовували під орудою В. Кауфмана (голова фракції «Наш край» у міськраді. — Авт.) щодо вимкнення електрики. Він мені зателефонував і каже: «Я тобі 200 чоловік під міськраду приведу». Я йому відповіла: «Веди хоч 500. Якщо ти не розумієш, що в країні війна і думати треба не про комфорт».

І Кауфман таки підбурив людей — вони прийшли. Щоправда, сам не з’явився, що потім зауважили й мітингарі, мовляв, покликав і покинув. А вже наступного разу в міськраді зібралась повна зала. Прибули керівник місцевих електромереж та голова районної військової адміністрації, і люди вимагали від них не відключати світла... Як таке можна назвати? Хіба ті, хто підбурює населення, не бачать, куди б’ють ворожі ракети?

— Потім стали педалювати питання діяльності ліцею. Так не годиться. Я їм привселюдно обіцяла, що розгляд проведемо в січні, попросила дати можливість підготуватись, — продовжує виливати наболіле голова громади. — Якщо діти тут будуть, то треба організувати гуртожиток, а не просто так. Строків ми не пропустили. Але депутати накрутили педколектив, привели його сюди, а потім зірвали сесію. І вже все, спробуй щось довести.

Власне кажучи, конфлікт зчинили три опозиційні фракції, відмовившись голосувати за перейменування вулиць після накладеного головою вето на проєкт рішення. «Називати вулицю іменем Леоніда Кучми, живої людини, не можна, — вважає Людмила Ткаченко. — Проте законом передбачено, що після ветування я зобов’язана запропонувати цей проєкт на повторне голосування, якого не відбулося. Мені дуже не подобаються дії опозиції. Підбурюють людей, а потім ховаються в кущі».

Подібні політичні інтриги загрожують нестабільністю, адже три згадані фракції налічують 12 із 26 «багнетів», а оскільки колишній голова РДА і депутат міськради Тарас Молочко від початку війни не бере участі в засіданнях ради, то провладні фракції не можуть зібрати більшості. Уявляєте, що означає неможливість вирішення питань життєдіяльності прикордонної громади? Невдоволення і протести! Кому вони вигідні?

_{Добре, коли є DOBRE}

РАЗОМ із тим, незважаючи на протистояння, громада функ­ціонує і планує майбутнє. Були окреслені певні напрями співпраці з американським проєктом DOBRE на цей рік. Новгород-Сіверська ОТГ свого часу увійшла до вісімки громад, з якими американці підписали меморандум. «Нас обрали, і я дуже з того рада. З’ясувалося, що ми виявилися стійкими під час воєнного стану, а це —додаткові інвестиції, — хвалиться пані Ткаченко. — Також наш проєкт із відбудови другої школи дістав схвалення. У планах на рік — благоустрій доріг і тротуарів, підсипання ґрунтових шляхів у селах».

Громада вже має один успішно реалізований проєкт за цією програмою. Так, позаторік закупили сміттєвоз, трактор. «В КП «Добробут», яке очолив новий директор, переобладнали «МАЗ» під прибирання снігу. Ми дуже задоволені, вулиці чистить, ще й сміття вивозить, — радіє голова. — У DOBRE нам не сказали, на яку суму допоможуть цього року, але фінансування збільшать. Тепер визначаємо, що нам найпотрібніше. Я все-таки дуже хотіла б, аби з’явився грейдер».

Окрім того, Людмила Ткаченко нещодавно повернулася з Польщі, де також підписала меморандум із містом Сташув. «Виявляється, Євросоюз дає грантові кошти, і поляки мають від того зиск, — розповідає жінка. — По-перше, у них вважається престижним допомагати нам. А по-друге, коли ЄС виділяє гранти, то й польське місто, що має угоду з українським, також отримує кошти. Наразі ми вчимося писати проєкти. Здебільшого все відбувається під час особистих контактів і зустрічей. Планів багато, але треба враховувати, що коштів на масштабне будівництво не одержимо, бо знаходимось у зоні бойових дій».